Ця історія трапилася з моєю знайомою. Я навіть подумати не могла, що вона так ставиться до своєї матері. А здавалася мені завжди такою милою та доброю дівчинкою. Добре, що все добре закінчилося.
Світлана вже декілька років жила зі своїм чоловіком у столиці, а її мама – у старенькій хаті в селі. Її матір була вже старенькою жінкою, тому часто скаржилася на здоров’я. Аби хоч трохи допомогти їй, зять вирішив відправити її до приватної клініки, аби трохи підлікувати. Дивно, що цим не зайнялася сама Світлана, але зараз не про це. Після курсу реабілітації, він привів її до них додому. Поставив валізи на підлогу й вони пішли у кімнату до Світлани.
Микола з посмішкою на обличчі сказав:
– Люба, я твою маму з клініки забрав та й подумав, що їй було б краще з нами пожити, щоб ми могли за нею наглядати й у разі чого зразу до лікаря відвезти. Ти ж не проти?
Доволі дивно чути таке від зятя. Це ж мама Світлани й вона мала б ставити такі запитання, але її відповідь здивувала ще більше:
– Мамо, я тільки виїхала з того села, почала нормально жити, так ти тепер до мене приїхала. Знов будеш контролювати кожен мій крок. Я хотіла трохи без тебе пожити. Я тепер все життя за тобою доглядати повинна? Ти ж потім в село вже не захочеш!
Микола був ошелешений такою відповіддю. Мама почала плакати, а Світлана грюкнула дверима й пішла до подруги.
Коли вона повернулася, то на порозі стояли валізи з квитком. Жінка запитала:
– А що, моя мама ще не поїхала? Чи це ти десь у відрядження їдеш?
Микола вийшов до неї та сказав:
– Світлано, не такій жінці я робив пропозицію і не з такою одружувався. Я навіть дітей хотів, але тепер розумію, що не хочу, аби вони росли з такою матір’ю. Це твої речі. Пропоную нам пожити окремо. Ти у маминій хаті, а я з нею тут. Можливо ця ситуація якось повпливає на твоє мислення та ставлення до рідних.
Як би ви вчинили на місці Миколи?
