– Настю, до нас переїжджає бабуся, тому тобі з Борисом доведеться звільнити свою кімнату. Старенька жаліється, що їй важко одній, а в селі нема ні газу, ні води. Хоча ми двічі давали їй гроші, а все даремно.
– Гаразд, мамо. Коли вона приїде? – поцікавилася Анастасія.
– Через декілька тижнів. Мені прикро, що так сталося, але сама розумієш усю ситуацію, – почала виправдовуватися Людмила Василівна.
– Нічого страшного. Головне, щоб ти трималася, бо у бабусі не легкий характер.
– Орендувати? Навіщо? Живіть у мене! – сказала мати Бориса, Поліна Михайлівна.
– Та ні, ми не хочемо вам створювати незручності. У нас є певні заощадження і стабільна робота, тому ми хочемо взяти іпотеку, – пояснювали Настя з Борисом.
– Це ваше рішення! У разі чого я завжди готова допомогти.
– Добре, мамо. Дякуємо, – відказав Борис, обіймаючи матір на прощання.
– Ну що? Оформили іпотеку? – запитала в доньки Людмила Василівна через декілька місяців.
– Ще ні, але вже шукаємо квартиру.
– Зрозуміло. А можете нині приїхати? Ми з Поліною підготували для вас сюрприз!
– Борю, мати в гості запрошує. Каже, що і твоя там буде, – запитала Настя, прикриваючи телефонну трубку. Чоловік кивнув у відповідь. – Ми приїдемо, – продовжила вона розмову.є
– У нас є така пропозиція: Поліна переїде у будинок бабусі в село. Її квартиру ми продамо. На частину виручених коштів проведемо газ і світло в старому домі, а решту вам віддамо. Докладете до своїх заощаджень і швидше виплатите іпотеку. Згодні? – запропонували Людмила Василівна та Поліна Михайлівна.
Анастасія з Борисом відійшли, щоб обговорити цей варіант:
– Я не маю нічого проти, – заявила Анастасія.
– Можливо, трохи спростимо схему. Ми можемо з власної кишені оплатити проведення світла й газу, а мати просто віддасть нам свою квартиру, – запропонував Борис.
На цьому вони й зійшлися. Мати з бабусею раділи, що зможуть спростити життя молодим. Однак ніхто не підозрював, що сльози радості на обличчі старої жінки не мали нічого спільного з добрими намірами.
Як тільки дім довели до ладу, бабуся Насті заявила, що хоче повернутися. Тим паче вона була законною власницею житла, тому спокійно могла подати в суд.
Поліна Михайлівна вирішила не конфліктувати, тому повернулася на свою колишню квартиру, яку молоді ще не встигли забрати.
– Ви можете залишитися тут жити. Якось помістимося, – пропонувала жінка.
– Та ні, дякуємо. Ми назад до батьків повернемося і будемо гроші складати, – відказала Настя.
– Прикра ситуація, – бідкалася Людмила Василівна. – Це все твоя бабуся! Вона сама висунула таку пропозицію, а потім підставила вас!
– Мамо, а чому ти зразу не розповіла про це? Мабуть, це бабуся запропонувала провести газ і воду? – здогадалася Настя.
– Ну так, – пригадала Людмила Василівна.
– Виходить, що вона все продумала з самого початку! Вона завжди була хитрою і любила всякі інтриги! – сказала Анастасія.
– Настю, ну ти спокійніше реагуй. Адже вона все є твоя бабуся.
– Інтриганка, а не бабуся! – розлютилася Анастасія.
Тим часом Тетяна Михайлівна ставила свій чайник на плиту.
– Хіба вони одразу не здогадалися про підступ? – запитувала і дивувалася сусідка старої пенсіонерки.
– Ні, – відповіла жінка.
– А не шкода вам було обманювати свою онуку?
– Шкода, але нічого не вдієш. Я 20 років просила сина провести газ і воду, а Люда не дозволяла. Уявляєш? А на Настю я все ж заповіт написала і вона отримає назад свої гроші. Хіба вона винна, що у неї така матір? – відказала Тетяна Михайлівна і додала: – та й бабуся у Насті теж не подарунок.
А що ви думаєте про вчинок жінки?
