В той день я спізнювалася на навчання до технікуму. У моїй голові хаотично крутилися різні думки: здача сесії, відсутність гідного вбрання на студентську дискотеку, проблеми з хлопцем тощо. З думок мене вивело несподіване звернення бабусі в зеленій хустці, що проходила поруч.
Вона міцно схопила мене за руку і попросила подати їй монетку. Я різко від неї відмахнулася. Тим більше, що грошей у мене зовсім не було і я боялася спізнитися на заняття. Старенька, хитро примруживши свої очі, ствердно заявила, що монетка у мене якраз є. У мене це викликало лише посмішку. Адже мені краще знати, є у мене гроші, чи ні.
Бабуся попросила мене пошукати в кишені мого рюкзака. Я старанно почала порпатися в кишені, перебираючи весь непотріб, який у мене там знаходився. І дійсно знайшла монетку. Коли я намагалася дати її бабусі, вона несподівано випала з рук і покотилася по тротуару прямо у напрямку до клумби.
Літня жінка попросила мене підняти монету, так як їй це вже не під силу.
У мене здавали нерви. Я не хотіла запізнитися на пари. Не стримавши невдоволення, я попрямувала до клумби, щоб підняти грошики. У цей самий момент мене відкинуло хвилею від вибуху, який прозвучав Там, де стояла бабуся, вже лежав величезний шматок арматури. Від страху, я закрила обличчя руками. Мене лякали думки про те, що могло статися зі старою.
Через пару хвилин почали сходитися люди. Вони щось мені говорили, але я нічого не чула. Після того, як якийсь чоловік легенько вдарив мене по голові біля вуха, слух трохи повернувся. Я відразу почала розпитувати про бабусю. Адже арматура впала точно на те місце, де вона стояла. Люди не розуміли, про кого я говорю. Ніякої бабусі вони не бачили. І вони мені розповіли, що ж трапилося насправді.
Як виявилося, в будинку, неподалік, стався сильний вибух. Вся площа була усипана камінням, одна за одною з’являлися карети швидкої допомоги. Почали витягувати людей, які загинули під уламками. Якби мене не затримала старенька, я б теж в той день загинула.
У технікум я все-таки потрапила. Викладачі, вислухавши мою історію, сказали, що я народилася в сорочці.
Увечері, того ж дня, я розповіла батькам про свою пригоду. Мама слухала мене і не перебивала. І коли я закінчила свою розповідь, мама попросила мене описати хустку бабусі в деталях. На подив, я пам’ятала кожну дрібницю. Хустка була зеленого кольору, на ній були намальовані квіти. А ось ззаду, на маківці, було коричнева пляма. Мама тільки ахнула.
Мама розповіла мені про свою бабусю. У неї була така сама хустка, дідусів подарунок. Коли мама була дитиною, то випадково пролила на неї йод. Бабуся її не сварила, а просто сказала, що тепер її хустку ніколи не сплутати з іншими. Коли прийшов час, її в ній і поховали.
Я була вражена. Вранці наступного дня я пішла до церкви і поставила свічку на знак подяки бабусі за порятунок мого життя. Після того випадку, прабабуся до мене більше не приходила. До слова, повністю слух так і не вдалося відновити. Зате я залишилася жива.
Відтоді пройшло багато часу. Я влаштувалася соціальним працівником і допомагаю людям похилого віку.
Вам знайомі схожі життєві випадки чи, можливо, самі в таких опинялися?
