Я думала, що у мене найкращі родичі на світі, міцний тил і надійне плече. Але незабаром щось пішло не так

У мене є чоловік і двоє дітей. Чоловік у мене цінний фахівець, має хорошу зарплату, і ми живемо в просторій трикімнатній квартирі. У коло своєї сім’ї я включала брата і його сім’ю, маму, двоюрідну сестру і її сім’ю, і її мати, і мою рідну тітку, сестру моєї матері. Ми часто збиралися разом, у нас діти приблизно одного віку, і вони дружили між собою. Виїзд на пікнік, свята – завжди разом. Взяти до себе тимчасово дітей, виручити грошима, допомогти зробити ремонт – не проблема. Я думала, що у мене найкращі родичі на світі, міцний тил і надійне плече. Але незабаром щось пішло не так.

Я завжди вважала, що у мене є дві бабусі. Одна рідна, від якої народилися моя мати і її сестра, а друга – рідна сестра моєї бабусі, баба Міла. У неї не було своїх дітей, тому своїми внуками вона вважала нас. Я її дуже любила. Баба Міла стала моїм вірним другом в підліткові роки, я з нею ділилася всіма секретами. У неї був дуже серйозний і поважний чоловік, головний на заводі.

Вони разом від щирого серця нас балували і купували дорогі подарунки. Скільки в них було нерозтраченої любові до нас, дітей. Моя рідна бабуся померла рано, коли мені було років тринадцять, але залишилася баба Міла, яку я обожнювала. Баба Міла овдовіла, її чоловік помер раптово від серцевого нападу. У великій квартирі літня жінка залишилася одна. Вона трималася бадьоро, і ми всі дуже дивувалися, як їй це вдається.

Але приблизно через рік після похорону баба Міла злягла. Лікарі не могли поставити діагноз, всі системи працюють нормально, згідно з її віком, просто прийшла старість. Вся наша сім’я переполошилася і почала доглядати за бабусею. Але коли всі зрозуміли, що це надовго, то почали шукати відмовки, щоб не приїжджати. Я запропонувала всім скластися і найняти доглядальницю, але ніхто мене не підтримав.

«Вона нам не рідна бабуся, вона нам не мати, а тітка, давайте їй знайдемо будинок для людей похилого віку», – це слова моїх дружніх родичів. Я сказала, що цього не буде і почала до баби Міли їздити сама.Звичайно втомлювалася, а потім чоловік запропонував бабусю до нас перевезти. Баба Міла погодилася. Ми виділили їй кімнату, чоловік викликав хорошого лікаря, який визначив, що її хвороба – це запізніла реакція на смерть чоловіка.

Ліки, наша увага, посмішки дітей зробили свою справу, баба Міла пішла на поправку. Наші діти розповідали бабусі про свої справи в школі, приносили їй малюнки і читали домашні завдання вголос, а вона ділилася з ними спогадами зі свого довгого життя.

Шість років прожила з нами баба Міла. Вона залишила мені за заповітом свою квартиру в центрі міста. І що тут почалося. Всі родичі як сказилися, вимагаючи свою частку, навіть до суду подавали, не виграли, але нерви пошарпали. Розсварилися всі, а я не відчуваю, що повинна поділитися. Якби я не встала на захист бабусі, то здали б її в будинок для літніх людей безсоромно, а так у мене і моїх дітей була улюблена бабуся, про яку вони завжди згадують з великою теплотою.

Як ви вважаєте, жінка правильно вчинила, що вирішила не ділитися спадком з родичами?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector