Я думала, що весілля через два тижні – це щастя.

Я думала, що весілля через два тижні – це щастя. Виявилося, що це початок найбільшого розчарування в моєму житті.

Мене звуть Віолетта. Рік тому Вадим зробив мені пропозицію, і я погодилася майже відразу. Нам обом було за двадцять п'ять, усі подружки вже повиходили заміж, і якесь відчуття, що вже треба, зробило рішення за мене. Чи любила я його так сильно? Чесно – не знала.

Зі свекрухою, Оленою Олексіївною, я познайомилася лише за два місяці до весілля. Вона особливо не лізла в моє життя, і мене це цілком влаштовувало.

Але щойно вона дізналася про весілля – все змінилося.

– Ой, я так хочу взяти участь у купівлі весільної сукні! – вона аж сплеснула руками і кинулася мене обіймати.

Я не хотіла брати її в салон. Тому збрехала, що сукню вже купила.

– Подивитися можна? – попросила вона.

– Побачите на весіллі, – коротко відповіла я.

Вона промовчала. Але по очах було видно – образилася.

За тиждень до весілля я взяла відгули на роботі й вирішила не казати про це Вадиму – хотіла зробити сюрприз. Повернулася додому раніше і застала його біля дверей спальні з таким виглядом, наче я зробила щось не те.

– Ти чого тут? – здивувалася я.

– Просто! – майже вигукнув він. – Ти чому так рано?

– Взяла відгули, – кажу. І тут помічаю, що він загородив мені дорогу до спальні. – У нас хтось є?

– Ні, ні. Може, чаю?

– Вадиме, пусти мене.

Я обійшла його і відчинила двері. І завмерла.

Олена Олексіївна стояла посеред нашої спальні в моїй весільній сукні.

– Хто вам дозволив? – я навіть не одразу знайшла слова.

– А що такого? – спокійно відповіла вона. Навіть не ворухнулася.

Я витягнула телефон і сфотографувала її.

– Або ви повертаєте мені гроші за сукню, або ця фотографія піде всім родичам.

Вона стягнула сукню мовчки, вийшла з квартири зі сльозами на очах. А Вадим одразу накинувся на мене.

– Що ти влаштувала через якусь сукню?

– Це весільна сукня! – я навіть не стримувалася. – Її ніхто не має права одягати! Я її більше не вдягну після цього. Хай мати повертає гроші.

– Якби ти не прийшла раніше, то й не дізналася б, – буркнув він.

– Ну вибачте, що прийшла додому. Або гроші, або фото родичам – обирайте.

– А чи не забагато ти хочеш? – він так цинічно посміхнувся, що мені стало холодно.

– Геть, – сказала я і показала на двері.

Він зібрав речі і пішов.

Через годину подзвонила мама.

– Ти що там влаштувала? Примірила свекруха сукню – і що з того? Дивись, так і заміж не вийдеш.

– Мамо, ти мені оплатиш нову сукню? – запитала я.

– Ось нерозумна! – і вона кинула трубку.

Три дні від Вадима не було жодного слова. Я вже думала, що все кінчено.

Але він прийшов. З умовами.

– Я сам оплачу нову сукню. Але ти маєш видалити фото при мені, вибачитися перед мамою і вийти з нашого сімейного чату на пару місяців – поки вона тебе не пробачить.

– Що? – я не повірила своїм вухам. – Вибачитися маю я? Не вона переді мною?

– Або так, або весілля не буде. Даю час до завтра, – він розвернувся і вийшов.

Цілу ніч я не спала. Думала. І вранці зрозуміла одне: виходити заміж за таку людину – це помилка.

Я розіслала всім гостям повідомлення: "Весілля не буде. Причина – свекруха вдягла мою весільну сукню". І прикріпила фото.

Відповіді посипалися одразу. Остання була від Вадима: "Весілля не буде. Ти порушила домовленість".

Я нічого не відповіла. Просто поїхала у весільний салон і здала сукню.

Скажіть мені – я справді перегнула, чи права, що не стала мовчати?

Valera

Популярне