Я виросла в багатодітній родині.У мене три сестри і троє братів. З нами живуть батьки і бабуся. Мені соромно писати тут, але іншого виходу я поки не бачу.
У мене ще молоді батьки. Їм понад сорок років. Мама все життя була в декретній відпустці, а тато працював. Шість років тому він сильно захворів і змушений був залишитися вдома. Тоді мама, щоб заробити гроші почала ходити підробляти в поле. Я в той момент вже поступила і вчилася в іншому місті. Батьки мене ні про що не просили. А ось дві моїх сестри так і не закінчили школу. Вони весь цей час допомагали мамі і татові відразу ж після закінчення десятого класу. Батьки обіцяли їм, що допоможуть вступити до коледжу, коли з’являться гроші.
Але минуло чотири роки, і вони не стримують своїх обіцянок. Більш того, намагаються якомога швидше віддати моїх сестер заміж. Я свого часу не послухалася батьків і вступила на державну форму навчання. Стипендії не завжди вистачало, часто мені допомагали сестри. Тоді я пообіцяла собі, що обов’язково їм свого часу допоможу.
А недавно я вступила закордон на магістратуру. Завдяки старанному навчанню я отримала грант. Але квиток на літак потрібно було купувати своїм коштом. Коли про це дізналися батьки, вони влаштували скандал. Мама і тато заборонили мені їхати закордон. Вони ставили в приклад моїх сестер, які допомагають родині. Але я не зобов’язана думати про всю свою сім’ю. Ніхто не просив моїх батьків народжувати стільки дітей, якщо вони не можуть їх нормально забезпечити.
Я думаю, що батьки повинні забезпечувати своїх дітей, поки ті навчаються. Так, я дуже люблю своїх братиків і сестер, але я не розумію, чому я повинна жертвувати заради них своїми мріями. Адже є якась межа. Наші батьки ніде не працюють. Кажуть, що їм здоров’я не дозволяє. Але сваритися, ходити на весілля і займатися своїми справами у них здоров’я є …
Чому я повинна виплачувати чужі борги? Мій дядько завжди допомагає батькам і повністю збирає всіх своїх племінників в школу. Дізнавшись, що я вступила, він сам купив мені квиток. Мені було соромно, але я прийняла такий цінний для мене подарунок.
Зараз я віддаю половину стипендії батькам. Мої сестри також допомагають. Ми порадилися і вирішили прикривати цю лавочку. Тоді мої рідні обурилися і сказали, що їм не буде чого їсти. Я прийняла рішення і сказала своїм рідним, що сама буду збирати гроші на навчання сестрам і в допомогу братикам. Вони дуже обурилися і розлютилися. Однак я не розумію, чому я повинна у двадцять один рік тягнути цього воза. Мені ніхто ніколи не допомагав фінансово. Я всього добилася сама.
Так чому ж я повинна віддавати чесно зароблене важкою працею? Адже батьки не старі, ще можуть працювати … Але мене їсть совість!
Чи правильно я зробила? Підкажіть, як би ви вчинили?
