Микола – мій другий чоловік, вийшла заміж за нього декілька років тому. У нас є спільна донька Катя та моя Софія від першого шлюбу. Микола прийняв її як рідну та ми почали жити разом. Правда, його мати Антоніна Степанівна постійно намовляла проти мене. Мовляв, я хочу йому на шию повісти чужу дитину. Вона не приїжджала до Софійки на день народження, у гості на вихідні в село забирала тільки нашу спільну доньку Катю. Та й старша сестра Марина була на її боці.
Але мені було все одно. Я не з ними живу. Добре, що чоловік підтримав мене. У Софії є дві бабусі, колишня свекруха підтримує зі мною добрі стосунки. А моя мама часто приходить до нас у гості. Так що про сварливу пані Антоніну вона навіть не згадувала.
Я з Софією були небажаними гостями, тому Коля часто їздив на всі родинні свята сам. А потім ще брав з собою Катрусю. Знаю, що вони полюбляли пліткувати про мене за столом, але чоловік завжди захищав. Мені було спокійно, адже він підтримував та заспокоював, мовляв, ті слова не варті уваги.
Влітку свекруха зламала ногу. Сестра Марина жила далеко і не мала змоги доглядати за нею, тому Микола їздив у лікарню до матері. Жінки щодня телефонували до чоловіка. Байдуже, чи він був на роботі або спав – нагадували про ліки, одяг, продукти. Я бачила, як він сердиться на них, але покірно виконував забаганки. Це ж рідні люди. Я вже мовчу про те, що всі витрати оплачували ми.
Однак, з’явилася нова проблема – відрядженняyа 2 тижні. Микола ніяк не міг відмовитися, адже сам директор його попросив. Як завжди, Марина не змогла допомагати, мовляв, у неї мала дитина і то далеко їхати. Тому я погодилася прийти на поміч старенькій. Після роботи я їхала до неї у лікарню, привозила ліки, їжу та одяг.
Але тоді захворіла Катруся у садку. Не могла її залишити. Няні у нас не було. Можливо, що цього разу Марина допоможе:
– Знаєш, у мене також дитина хвора і я щось хворію. А йти до старої мами та ще її заразити я не можу. Па-па – та кинула слухавку. Ось так донька у пані Антоніни хороша!
Тоді на допомогу прийшла моя Софія. Їй вже було 15 років, доросла дівчина:
– Мамо, я можу після школи їхати у лікарню, а ти сиди з Катрусею.
Я зраділа. Швидко зібрала всі необхідні продукти, ліки, новий одяг та дала гроші на проїзд. Детально пояснила, де знаходиться лікарня, яка маршрутка їде та у якій палаті бабуся.
Але через дві години Софія повернулася та почала плакати:
– Я все зробила, як ти просила. Передала ліки, нагодувала стареньку супом. Тоді не було медсестри і пані Антоніна сказала, щоб я винесла сама медичне судно, бо вона в туалет хоче. Ну але мені було гидко, я запропонувала зачекати медсестру, щоб вона сама винесла. А баба почала на мене кричати, що я нероба та нічого не вмію. Вже чергова лікарка підійшла та попросила не шуміти, але вона далі на мене кричала. Я просто пішла геть!
Я намагалася її заспокоїти, як до мене подзвонила Марина. Свекруха їй нажалілася.
– Що там у лікарні твоя донька влаштувала? Та вона маму ледь до інфаркту не довела!
Кинула слухавку. Не хочу цю огидну брехню чути. Знаю, що Софія так би ніколи не вчинила. Вона тиха та спокійна дівчина, правда, одразу починає плакати, якщо хтось кричить. Ні, вони не мать права ображати мою донечку. Набрала до Марини й такого їй наговорила. Я не соромилася лаятися при дітях. Сказала, що ми їм нічим не зобов’язані і нехай самі дають собі ради. Ще й грошей не буду давати, нехай самі оплачують всі витрати.
Ох, у мене від люті аж руки трусилися. Вирішила зробити чаю. Однак, не встигла я поставити чайник, як у двері хтось постукав. На порозі стояв розгублений чоловік:
– Що таке трапилося? До мене дзвонила сестра, сказала, щоб я терміново приїхав. Вона розповіла, що ти з Софією на них кричали при лікарях та довели стареньку до сліз!
Я спокійно все розповіла. Нехай знає правду, які у нього насправді матуся й сестра. Микола мене вислухав та попросив вибачення у Софії, хоча не винен. Бачила, як йому соромно за поведінку родичок.
Відтоді ніхто з нас не їхав до лікарні. Чоловік перестав брати слухавку від сестри та матері. Каже, що тепер нехай самі вирішують проблеми, а ми до них більше ні ногою!
Чоловік вчинив правильно? Що робити з такими сварливими родичами?
