Олексій втомлений і голодний повернувся з роботи й одразу побіг на кухню.
– Кохана, я вдома! Що сьогодні на вечерю?
– Привіт! Я зварила суп, він на плиті.
Хлопець підійшов, взяв ложку, зробив ковток і скривився. Звичайно Марічка цього не побачила, але хлопець не хотів їсти той суп.
– Сонце, не ображайся. Але давай наступного разу я його приготую? У мене, здається, це виходить краще – він обійняв і поцілував дівчинку, а вона не відреагувала.
Звісно їй було не приємно чути такі слова, вона таки докладала зусилля, але відчуття полегшення, що вона більше цього не робитиме було сильнішим.
Недавно вони обоє закінчили університет і переїхали на знімне житло. Це були перші серйозні стосунки й вони хотіли пробувати чи вийде щось більше. Тоді вони були шалено закохані й здавалося, що ніколи не розлучаться.
Їх вистачило на пів року. Зрозуміли, що надто різні. Марічка на деякий час повернулася до батьків, потім знайшла кращу роботу і дешеве житло, переїхала знову.
Час від часу вона таки готувала щось. Зранку пила каву з бутербродами, перекушувала йогуртом чи сирком. Обідала на роботі в їдальні чи сусідньому кафе. А ввечері купувала щось в магазині. На вихідних приїжджала до батьків, то її мама годувала її варениками, борщем і різною смакотою. Ще й з собою давала котлети й голубці. Часом тієї їжі дівчині вистачало до четверга.
Через три роки Марічка закохалась вдруге і вийшла заміж за Олега. Чоловік був простим і любив дружину. Він багато працював і часто повертався втомленим з роботи й через це любив багато їсти. Він перепросив за це дружину, а вона старалася йому догодити.
Починала Марічка з простого, але поживного. Додатково вона купувала щось готове і їжа матері її добре виручала. Готувати їй все ще не подобалось.
Згодом у них народився син. Бюджет потрібно було ділити по-новому, і мама її часто хворіла. Тому жінка набралась терпіння і купила кулінарні книги. Ще вона могла довго розпитувати в мами рецепти і як готувати, її відповіді сильно дратували дочку.
– Вари не дуже довго, поки не буде смачно.
– Я спитала скільки ти клала томатної пасти, а не як буде смачно – майже плакала жінка.
Для неї це поняття було незрозумілим. Вона любила чітку інструкцію: “2 яйця”, “300 грамів муки”, “чайна ложка ванільного цукру”, “випікати при 200 градусах 45 хвилин”. Але смачно все одно не було. Майже завжди все було просто їстівне.
Чоловік не сердився на неї. Він ніколи не дозволив сказати їй, що його мама готує краще, або що вона погано щось приготувала. Але Марічка розуміла все сама і хотіла скоріше це виправити.
Ще в Марічки були подруги, які єдині не вдавали, що її страви не смачні. Була в них традиція двічі в місяць збиратися і пліткувати. На ці посиденьки кожна мала принести щось з дому, приготоване власноруч. От тільки після кількох таких зустрічей її просили більше нічого не приносити.
– Ну поясни мені, чому нічого не виходить? – зі сльозами скаржилась Марічка матері.
– Бо це треба любити. От я недавно почула таку історію. Якось один чоловік поїхав в монастир і скуштував їхнього хліба. Він йому дуже сподобався і він попросив рецепт. Хоча до того він хліба просто не міг їсти, ставало погано. Дружина спекла буханку за тим рецептом, але смак був зовсім не тим. Тоді чоловік повернувся до монахів і сказав, що вони дали не той рецепт. На це вони йому відповіли, що моляться, коли замішують тісто і коли хліб печеться.
– То що ти хотіла цим сказати?
– Я готую їжу, а ти – помиї! Я люблю готувати тому виходить смачно. А ти постійно злишся і їжа вбирає цю енергію в себе.
Марічка не повірила матері. Вона подумала, що це тут ні до чого, просто це не її й все. Потім жінка почала шукати рецепти в інтернеті, дивилася відеоінструкції та намагалась повторити, але марно. Навіть продукти почала купувати дорожчі, але ситуації це не виправило.
Часто чоловік ставав до плити, а син який підріс йому допомагав.
– Мамо, ми тут справимось, не переживай – посміхався він, – краще піди відпочинь.
Так і не навчилася Марічка смачно готувати. Бо таки ненавиділа це діло і в ніяку містику вона не вірила.
Що б ви порадили Марічці?
