Оля прибирала у квартирі. Витирала пил зі старого серванта і помітила там брелок у формі серця, який лежав у вазі серед іншої купи мотлоху.
Жахливі спогади нахлинули на дівчину, не подобався їй цей брелок..
Вона загадала, як тоді відмовила Ростику..
Хлопець купив цю цяцьку, коли вона вирішила закінчити відносити з ним, і сказав:
– Моя серце застигло, як цей камінчик.
“Що верзе?” – подумала Оля, кинула його в сумку і поїхала на автобусі додому.
Ростик тепер солідний мужчина, дівчат навколо нього в’ється багато. А тоді що?
Брелок валявся, потьмянівший, припилючений. Давно б його викинути, та все ніяк Оля не могла..
Мабуть, і спогади були їй дорогі..
Перед Новим роком дівчинам знову прибирала, за звичкою висипала усе з вази..Та брелока там не було..Зник. Але як?
Вона передивилась усе в тому сервантів, перевернула усі чашки, склянки, та його не було.
Дівчину огорнув сум, вона й не підозрювала, що те сердечко таке дороге для неї..
Якби вона не побачила Ростика пів тому на конференції, так би, мабуть, і не згадала. Але після тієї зустрічі пильно слідкувала за ним у соцмережах, та навіть у новинах він з’являвся.
Оля пішла у ванну, вмилась холодною водою, глянула на себе в дзеркало: кутики губ сповзли вниз, під очима мішки, вона бліда..
“Нічого, зараз нафарбуюсь і буду, як новенька” – подумала дівчина.
Вона не знала, чому зараз згадує про Ростика, коли такий важкий період у стосунках з чоловіком.
Вона вже тиждень жила у мами, бо вони посварились з Олексієм.
Та Оля не хотіла більше конфліктів, вона хотіла спокійного життя. Принарядались, побігла у магазин за тістечками, які так любить її чоловік і пішла додому, до сім’ї.
– Впустиш? – питала вона Льошку з винуватим поглядом.
– Звісно.
– Пробач мені, дурепі. Я була неправа. Я не знаю, що зі мною останнім часом коїться, сама не своя. А під роздачу потрапляєте ви з Миколою.
Чоловік розумів, що дуже кохає дружину і сина. Сім’я – це найкраще, що може бути в житті. А Оля..Вона ж жінка. Поки не накрутить, не передумає 100500 разів – не заспокоїться.
– Гаразд, проїхали..
Оля підійшла до нього, притулилась, поцілувала.
Син Ольги, Микола стояв біля під’їзду, чекав на Мар’янку. Вона покликала його гуляти, а хлопець аж світився від щастя. В руках він тримав брелок у вигляді серця.. Той самий. Знайшов його, відчистив. Хвилювався, щоб дівчині сподобався подарунок.
– На мене чекаєш? – вигукнула радісно дівчинка, Микола аж налякався.
– На тебе.. – відповів.
Годину вони гуляли під вікнами будинків, розмовляли, жартували..
– Коли ми ще побачимось? – спитав Микола.
– Давай у середу, в мене занять немає, я вільна.
Хлопець простягнув їй подарунок.
– Тримай.. – сором’язливо промовив.
– Дякую, Миколка..Я повішу його на рюкзак. Завжди буду з собою носити і про тебе згадувати..
Дівчинка обійняла Миколу і побігла додому.
Хлопець додому йшов радісний, посмішка від вуха до вуха. Микола і не здогадувався, що ця маленька непримітна річ уже змінила одну долю..
А у вас є такі речі з минулого?
