Надумала розказати вам свою історію. Сталось так, що з рідною матір’ю я не спілкувалась багато років. Не було конфлікту, просто такий поворот долі. Ми з нею і братом рано залишились без тата. Він був старшим на 15 років. Якось сильно занедужав. Викликали лікаря, возили в лікарню, але того ранку він більше не прокинувся.
Ми змушені були звикати до нового життя. Грошей бракувало і я з 15 років на різних роботах працювала. Потім брата забрали в армію, а я вступила до вишу. У місті я прожила і пропрацювала до 24 років. Опікувалась матір’ю, а коли брат повернувся, то стало трохи легше. Але там мені вже було тісно. Я не хотіла решту життя горбатитись в Україні і я поїхала на заробітки в Італію. Там мені було якось спокійніше, я знала, що зароблю достатньо грошей.
Прожила на чужині до 50 років. У ті часи телефонувати було дорого, а листи я не любила писати. Тому спілкування з мамою практично припинилося. Не скажу, що ми з нею були дуже близькими людьми. Просто так склалось. От думаю, що якраз сьогодні їй би було 90 років.
Я вагалася чи повертатися додому. Мені подобалось жити в Італії, мову добре вивчила і стабільний заробіток цілковито влаштовував. Мене ніби нічого не манило додому.
Якось у торговому центрі одна жінка підійшла до мене заговорила українською. На мій подив виявилось, що ми з одного села. Я пригадала Олену, ми в дитинстві часто гралися, а в юності навіть були подругами якийсь час. Ми сіли в кафе і вона почала розповідати:
– Я от хочу дочці на весілля заробити грошей. А твій брат, до речі сина вже виховує, ти знала? Гарний хлопчик і дружина господиня. Завжди допомагає свекрусі. Вона останнім часом погано себе почувала. Тиск і втома постійно. Ліки дорогі купує. Самотньою геть стала, тому і зажурена завжди.
Я після тієї розмови ще день ходила задумала. Може дійсно повернутися до матері, хоча б навідати її, підтримати, сказати, що зі мною все добре? Я таки зібрала речі й поїхала.
Наша хата майже не змінилась, з ностальгією я ввійшла всередину й одразу шукала маму. Вона так зраділа, коли мене побачила, що розплакалась:
– Я думала, що більше тебе не побачу! Я так сумувала! – жінка міцно обіймала дочку.
Наступного дня в мами аж сили з’явилися. Ми приготували святковий обід. Приїхав брат з дружиною і сином. Вони мені дуже сподобались, ми тоді душевно провели вечір. Добре, що я встигла прикупити для всіх подарунки.
Гроші, що я привезла за всі ці роки вирішила вкласти в будинок. Утеплили його, зробили ремонт і прикупили нові меблі. Тепер тут було по-справжньому затишно і я залишилась назавжди. Зрозуміла, що як в рідній хаті більше ніде не буде добре.
Погоджуєтесь?
