Я його зліпила із того, що було

Степану Андрійовичу 55 років – прекрасна дата, що свідчить ювілей. У красивому залі ресторану були друзі та родичі, колеги. Всі щиро вітали, говорили тости. Був і тамада з музиками. Одним словом гості не сумували. Та нарешті ювіляр захотів оголосити промову.

– Я можу стверджувати про те, що я є найщасливішою людиною. Я маю чим по-справжньому пишатися, бо маю прекрасну жінку, донечку-красуню і зятя, а внученята – всі на мене схожі, чи не так? – Він погладив по голові своїх хлопят-внученят. – А ви уявіть, що всього цього не було б, я міг так і не приїхати на практику сюди. І що ж тоді я робив би без своєї Люби? Якби ж я знав, що так закохаюся, закохався таки по-вуха, досі тримає. І що? За два місяці я зрозумів, що це моя доля, запропонував одружитися.

Звичайно, що не обійшлося без різних смішних пригод. Наприклад, перша це та, що я одружувався з Любою тоді, коли мій найкращий друг одружувався зі своєю Оксаною. Ми дійсно не спеціально, так збіглися обставини. Ну а тоді ж модно було малювати настінні газети. МИ були доволі хорошими спеціалістами, багато хто нас знав, так ось – на прохідній повісили плакат із жирним написом: «Шановні Іване та Василю! Колектив заводу вітає вас із прекрасною подією – одруженням!» Ну що думаєте, один анекдот придумали на цю тему?

Та найкраще, мене чекало на самому весіллі. Дивлюся, гості сміються. Я застряг поглядом у одній точці, протираю очі, ніби багато не пив, а бачу дві тещі. Моя Люба заливається сміхом і каже, що її мам має сестру близнючку.

А згодом я дізнався, що стану татусем. Коли зателефонували та сказали, що моя Люба вже народила мені донечку, то я вилетів на вулицю в тому, у чому ходив по квартирі: домашні лапті, майка і спортивні штани, а ви ж пам’ятайте, що це середина грудня! Та хіба я тоді думав про холод? Я біг, як справжній спортсмен до родзалу. І від тоді у моєму житті є Віра, Надія і Любов. Ну так, я не забув про тещу – Софію Степанівну. Вона прийняла мене, як свого сина, постійно виручає. Тому, прошу підняти свої келехи за здоров’я моєї сім’ї.

У кінці свята був красивий салют. Гості були приємно вражені, дякували за гостини та почали розходитися.

Жінка Люба зі своєю подругою почали прибирати зі столу, а та їй сказала:

– Я так тобі заздрю, у тебе є все, аби відчути справжнє жіноче щастя.

– Ой, знаєш, у нас були й зради та фінансові проблеми. Скільки ми пережили, навіть важко перерахувати. Та знаєш, я живу і щодня ліплю цю сім’ю, втомлююся, але з кожним днем легше.

І жінка посміхнулася, як справжня мудра жінка.

А ви теж вважаєте, що для сім’ї потрібно багато терпіння?

Anna

Популярне