Моя мати народила мене, коли їй було 17. Татові на той момент виповнилося лише 18 років. Батьки часто сперечалися, тому їм не було до мене діла. Я багато часу проводила з бабусями і дідусями.
Ніхто навіть не помітив моєї відсутності, коли я вступила в технікум і переїхала в гуртожиток. Лише дідусь хвилювався за мене. Саме цим мене життя загартувало, адже я з юних років навчилася розраховувати лише на себе.
Під час навчання я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Як тільки ми отримали дипломи, то одразу одружилися. Відсвяткували скромно, з друзями. У нього така ж ситуація з родиною, як і в мене.
Згодом дідусь важко захворів. Він вирішив не гаяти часу і продав свою дачу, а гроші подарував мені. Сказав, що це буде на перший внесок у власне житло. Так і сталося. Ми доклали кошти і купили двокімнатну квартиру.
Через деякий час у нас з’явилася донечка, а пізніше й син. Діти підросли, пішли в садочок, а я на роботу. На посаді бухгалтера було багато клопотів, тому я навіть не помітила, коли чоловік почав мені зраджувати. Коли дізналася, то не змогла пробачити.
Чоловік нас залишив, але це мене не зламало. Я відкрила свою компанію з внутрішнього оздоблення приміщень. Зараз у мене аж три великі бригади працівників. Я отримала водійське посвідчення і купила авто. Дітей також тішу коштовними подарунками.
Сина я також почала привчати до роботи ще з юного віку, щоб він розумів, звідки беруться гроші. Кожних вихідних він підробляв підсобником на будівництві.
У мене суворий характер, тому я одразу сказала дітям, що просто так їм нічого не дістанеться. Я подарую їм по квартирі, але тільки якщо вони будуть гідно поводитися і старанно вчитися. Якщо син ще намагається мене слухати, то дочка зовсім не думає про навчання. Їй в голові хлопці та її зовнішній вигляд. Я, звичайно, роблю їй зауваження з цього приводу.
Зараз моя компанія займається внутрішньою обробкою кількох будівництв і саме там я пригледіла дві однокімнатні квартири. Про покупку вже домовилася і розповіла дітям. Вони зраділи, але я одразу попередила, що не все так просто. Документи все ж будуть записані на мене і як тільки вони почнуть вештатися в поганих компаніях або приводити туди сумнівних людей, я одразу все заберу. І тоді будуть жити на орендованій квартирі. А дарчу я не перепишу доти, доки не побачу, що у них буде гарна і міцна сім’я.
Звичайно, що діти не зраділи від цих умов. Однак у них немає вибору: або самостійно заробляти на житло, або слухати мене.
Я хочу правильно виховати сина і дочку, щоб вони виросли самостійними. Так, я допоможу їм з житлом, але нехай не думають, що все падає з неба.
Чи згідні ви з позицією жінки?
