Коли мій синочок повідомив мені про те, що збирається одружуватися – я була на сьомому небі від щастя! Дуже раділа за нього.
Він познайомив мене зі своєю обраницею. Іринка – дівчина скромна, тиха і дуже сором’язлива. Не промовила за увесь вечір ані словечка. Але я її не звинувачую – знаю, що знайомство з батьками нареченого – це таки великий стрес.
За кілька місяців зіграли весілля. Іра розмовляла і була привітною з усіма, окрім мене. Складалося таке враження, ніби свекрухи для неї просто не існує.
Я все шукала дівчині якихось виправдань, мовляв дитина соромиться, не знає, який ключик до мене підібрати. Але все було зовсім не так.
Ситуація стала іще гіршою, коли ми почали жити разом у моїй двокімнатній квартирі. Ні син, ні невістка зі мною майже не розмовляли. Якщо Ірина хотіла мені щось сказати чи спитати, то робила це виключно через Романа.
Якось наважилася напряму спитати Іру, в чому таки справа:
– Іриночко, я тебе, мабуть, скривдила чим? То ти не соромся, виговорися – тобі легше стане, і я вибачитися зможу.
Та невістка тільки плечима знизала і звинуватила мене в тому, що я щось вигадую, бо потребую до себе великої кількості уваги.
Все було б нічого, якби мені ще не доводилося тяжко гарувати, аби забезпечити і прогодувати цю сім’ю. Роман вимушений був взяти кредит, бо вони з Ірою придбали для неї машину. Тож тепер, дочекатися від сина якоїсь копійки за квартиру чи їжу – було просто нереально.
Життя кардинально змінилося тоді, коли невістка отримала в спадок маленьку однокімнатну квартирку.
Ото вже добренька до мене стала! І обіймає, і поговорить, і про здоров’я розпитає. Мені аж лячно стало від того, що відбувається в голові у тієї дівчини.
Але справа була ось в чому… Ввечері син підійшов до мене і повідомив: вони з Іриною хочуть продати нашу квартиру і квартиру Іри. За ці гроші вони б придбали значно більшу і просторішу квартиру.
Я не могла відмовити дітям, тим паче Іра була вагітною, тому я погодилася.
Вірила, що синочок відпише мені бодай найменшу частку квартири, але не так сталося, як гадалося….
Живу от тепер в селі, в маленькому будиночку, сподіваючись на те, що невістка та моя дитина колись одумаються і повернуться по мене. Може, я й наївна? Але що мені іще залишається робити?
Що би Ви робили на місці головної героїні?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
