Що таке любов!
– Аааааааа, дурень, відпусти, – долинув з-за вхідних дверей голос дочки, коли я підняла руку до дверного дзвінка. – Волосся не чіпай.
– А то що? Жиром своїм мене задавиш чи прищами залякаєш? – весело заіржав басом старший синочок, який постійно дражнив свою сестру вигаданою повнотою – дівчинка важить сорок п’ять кілограмів, в мокрих штанах і юнацьким акне, яке, варто відзначити, часто поселяється на її миленькому личку.
«Бігти, не озираючись», – майнула думка, але шлунок відгукнувся голодним бурчанням, і я малодушно натиснула на кнопку дзвінка. У квартирі стало тихо, але відкривати мені не поспішали. Я ще раз подзвонила, потім постукала, а потім заколотила у двері всім тілом, злякавшись, що діти все-таки повбивали один одного.
– І чого ти ломишся? Чули ми ще перший дзвінок, – невдоволено пробасив син, нарешті, відкривши мені двері.
– А чому не відкривали? – без подиву запитала я, мріючи тільки про одне – скинути з плечей рюкзак, набитий продуктами.
– Прибирала, – неохоче зізналася дитина. – Ти ж кричиш, що бардак в будинку. Прямо ікла, як у дракона, у тебе пробиваються, коли скаженієш.
– Ага, і очі з орбіт лізуть, – підтримала його дочка, немов вони й не сварилися п’ять хвилин назад.
Я пройшла в кухню і, не роздягаючись, схопила зі столу почату баночку йогурту, і в одну мить заковтнула повну ложку, не звертаючи уваги на принишклих за моєю спиною дітей, навіть не помітила, як до них приєднався мій молодший син Євген, що поглядав на мене повними жаху очицями.
– Ви що їй не сказали? – запитав він, дивлячись, як я вилизую банку.
– Що не сказали? – напружилася я.
– Мама, там така ситуація, – замела хвостом Таня, моя дочка.
– Ну? – насупилась я.
– Коротше, Дімка в йогурт плюнув, щоб мені не дісталося. Ми, власне, тому і сварилися з ним. Не поділили останній йогурт просто, – прошепотіла дочка, розширеними очима дивлячись на мою розлючену, бурякового кольору фізіономію.
– Куди? – закричала я, своїм риком запобігши спробу старшенького змитися.
– О, знову у нас веселуха, – почула я з передпокою голос чоловіка, який повернувся з роботи – Що знову сталося?
– Мати моїх слюней наїлася, – заіржав в голос Дімка, і Таня захихотіла, як гієна, відчувши підтримку батька. Знають, негідники, що він встане на їх захист.
– Ой, ну подумаєш. Вперше, чи що? Ти,Аня, всюди знайдеш куди вляпатися, – зареготав Сергій, мій благовірний.
– Ну все!!! Ви мене дістали, – визвірилася я. – Я йду.
Грюкнувши дверима так, що зі стелі посипалася штукатурка, а у сусідки від жаху зомлів хвилястий папужка, я вискочила з дому і в запалі, як справжній спринтер, бігом подолала відстань в три кілометри до будинку моєї улюбленої подружки Каті.
– Вони мене не люблять, – ридала я, сидячи на стерильно-чистій затишній кухоньці тихої квартири Катерини, запиваючи образу домашнім вином. – Тільки знущання від них переживаю та глузування.
– Знаєш, а я заздрю тобі, – задумливо сказала подруга. – Як би мені хотілося, щоб Сашко плював мені в йогурт, а Олексій сміявся разом з ним і називав мене бідою. А у мене у квартирі тиша, як в труні, і йти додому після роботи не хочеться Дзвінка сина як манни небесної чекаю.
Прозора сльоза скотилася по щоці Каті, і мені стало так соромно, що я забиваю голову подруги своїми надуманими проблемами. Олексій, чоловік Каті, помер два роки тому. Сильний, здоровий мужик згорів від раку за пів року. Вона няньчилася з ним, як з дитиною, зовсім закинувши єдиного сина, який образився на її байдужість і так і не зміг її пробачити. Олексій йшов страшно, втрачаючи щодня щось, що робило його коханим Каті. Він помер у неї на руках.
Як моя подруга пережила смерть Олексія – окрема історія. Вона не випустила сльозинки, поховавши частину своєї душі разом з коханим чоловіком. А другу частину забрав Сашко, який закінчив школу і поїхав вчитися за кордон, там і залишився. Катя їздила до нього в гості раз на рік, поверталася натхнена, показувала мені фотографії онуків і дому, в якому живе її син, але очі її видавали глибоку тугу, що оселилася в серці. Онуки не говорили українською, і спілкування з ними зводилося майже до нуля, невістка, іноземка, дратувала своєю криворукістю, а син став чужим ще тоді, коли вона займалася Олексієм і зовсім упустила хлопчика.
«Знайди собі мужика», – радили їй доброзичливці. А вона до сих пір любить свого Олексія.
«Не зраджу», – тихо, але впевнено, каже вона і не звертає уваги на людей, що крутять пальцем біля скроні, і не ображається.
«Вони не зрозуміють», – застерігає себе Катя.
– А я ж теж тікала від своїх хлопчаків, – сумно посміхається Катя, – до мами. Ех, як би знати, що так трапиться, ні хвилини б не упустила. Ні секунди.
У кімнаті дзвонить телефон, а ми сидимо, п’ємо вино і плачем, не звертаючи ніякої уваги на апарат, який розривається.
– Катю, спасибі тобі, – кажу я вранці, обнявши свою подругу. Вона варить каву і загадково посміхається, а потім простягає мені листок паперу, на якому рукою мого Жені намальована наша сім’я: сильний тато, старший син і дочка, які вчепилися один одному в волосся і він, що тримає за руку розпатлане червонопике чудовисько, під яким кривими літерами виведено слово «мама».
– Іди, двері відкривай, вони там вже пів години стоять, чекають. Бояться, що не пробачиш їм, тому не заходять. Заборонили будити тебе. Сергій всю ніч по місту їздив, тебе шукав, а ми трубку не брали, дві квочки. Люблять вони тебе. Дуже люблять. Просто не завжди вміють показати цю свою любов.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ну нарешті, мамо, – бубонить син, коли я відкриваю вхідні двері. – Спиш, як кінь. Ми замерзли, між іншим.
– Помовч, Дімка, вона і так через тебе пішла, – крізь зуби цідить дочка, приміряючись, як би зручніше вчепитися в неслухняну шевелюру брата.
– Ось, це тобі, – ніяково суне мені в руки чоловік букет моїх улюблених смердючих лілій і відводить погляд. – Поїхали додому?
– Мамочко, тобі сподобався малюнок? – дивиться на мене Женя чистими оченятами.
Я люблю їх. Вмираю від любові. Готова пробачити все, аби моє божевільне, ненормальне, вічно голодне і незадоволене сімейство було поруч. І вони мене люблять, я знаю. Це видно по тому, як чоловік дбайливо вкриває мене, заснулу на дивані в кухні, ковдрою. Як старший син зворушливо носить мені чай, коли я хворію. Як дочка миє посуд і тихенько наспівує, коли я повертаюся з роботи втомлена і розбита. Як маленький син лащиться, немов кошеня.
– Ти найкраща мама, – каже він, і серце щемить. Саме з цих моментів і складається вона, володарка наших сердець любов.
© Інга Максимовська
А як ви проявляєте любов до своїх близьких?
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
Чому ніколи не варто повертатися до того, хто заподіяв вам біль
10 подвійних стандартів, з якими жінки стикаються на кожному кроці
Цей крем виштовхує зморшки зсередини! А головне – абсолютно натуральний і корисний склад!
Пишні оладки за рецептом моєї мами. Завжди пухкі та ніжні!
Микита не їхав – летів додому. Ще б пак, три роки не бачив рідного краю і коханої дружини!
8 головних відмінностей між зрілими і незрілими відносинами
“У снах завжди приходять підказки” — тлумачення снів за днями тижня
Як вирішують «складні ситуації» знаки Зодіаку
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
Встигни на піку цвітіння: заповни літрову банку рослинною олією і фіолетовими квітами
– Йшов би ти, хлопче додому, замерз же весь! Я тебе вчора ще примітив, всю ніч тут просидів. – Мені немає куди йти
Печериці по-азійськи. Смачна та цікава закуска за 15 хвилин
Мій майбутній чоловік не попереджає, що його друзі залишаться у нас! А це трапляється часто
Залишайся одна, поки не зустрінеш такого чоловіка, як цей
На жаль, ніхто з нас ніколи не буде вічно молодим. Старість прийде до кожного з нас. І пам’ятати про це треба завжди. Треба думати над тим, що ви говорите і робите стосовно старших людей
9 несподіваних способів зблизитися з людиною
9 чоловіків чесно зізналися, що змушує їх НІКОЛИ не зраджувати
Малюка довго ніхто не забирав з пологового відділення. Буває таке. Відмовилися, і як на зло ніхто не виявляв бажання. Так що, малюк застряг там
