На привокзальній площі сиділа молода дівчина і гірко плакала. Перехожі оберталися на неї, дивлячись зі співчуттям. Люди думали, що у молодої дівчини сталося якесь горе. Адже вона так відчайдушно ридала.
– Добрий день, мила. У тебе якесь нещастя? Чим я можу тобі допомогти?
– Нічим … Мені ніхто не допоможе … – схлипнула дівчина.
Її прекрасні очі були опухлими від сліз, обличчя червоним. У старого стислося серце від жалю. Він подумав, що дівчина втратила дуже близьку людину.
– Все ж, розкажи мені про своє горе. Я прожив довге життя, набрався багато мудрого досвіду. Можливо, зможу допомогти тобі доброю порадою, – наполягав старий.
– Я найнещасніша людина на землі! – сказала дівчина, і заридала ще голосніше. – Сьогодні вранці, я приїхала сюди через все місто, щоб купити гарні туфлі, на які збирала кошти кілька місяців. Зайшовши в заповітний магазин, я виявила, що загубила всі гроші!
– Це все? – здивувався чоловік.
– Ні! Буквально через п’ять хвилин, мені подзвонили з відділу кадрів і сказали, що я потрапила під скорочення штату! Тепер у мене немає ні грошей, ні роботи. Я в повному розпачі!
– Тобто, твоє горе полягає у втраті грошей і роботи? Я правильно зрозумів?
– А що ще потрібно для горя? Ви ж бачите, все проти мене!
Старий подумав хвилину і вимовив:
– Ходімо зі мною, будь ласка! Тут не далеко, я хочу дещо тобі показати …
Дівчина слухняно піднялася і пішла за старим. Вони обійшли привокзальну площу, і спустилися в підземний перехід. Їдкий, смердючий запах ударив дівчині в ніс. Вона скривилася, прикрила носик хусткою, і пішла далі.
Уздовж довгого тунелю, сиділи по обидва боки жебраки і просили милостиню. Вони були різного віку і статей. Від немовляти, до старих і немічних.
– Бачиш, ось навпроти тебе хлопець молодий сидить на візку? Он там, у правому кутку.
Дівчина подивилася на молодого хлопця. Він був брудним, одягнений в якесь лахміття і дрімав. Біля нього лежала брудна пляшка з каламутною водою і шматок хліба.
– Хто він? – тихо запитала дівчина.
– Він щаслива людина! Адже у цього хлопця немає таких проблем як у тебе. На роботу він не може ходити, тому його ніхто і ніколи не скоротить. Красиві туфлі так само йому не потрібні. Йому нема на що їх одягнути …
Дівчина припинила плакати і дивилася навколо переляканими очима.
– Бачиш, он прямо на підлозі сидить мати з дитиною? Вони теж щасливі.
– Як вони можуть бути щасливі якщо сидять на брудній підлозі і просять милостиню? – розлютилася дівчина.
– Так у них теж немає таких проблем як у тебе. Гроші вона не зможе загубити, тому що у неї їх просто немає. З роботи не звільнять, у цієї жінки ніколи не було роботи. Навіть за, комунальні послуги не потрібно платити. У неї ж немає квартири!
Дівчина стояла мовчки, опустивши голову. Їй стало соромно за себе. За те, що неприємні дрібниці вона вважала за нещастя.
– Ти все ще вважаєш себе нещасною людиною? Бачиш, їм всім, дуже мало потрібно для щастя. Вони прокинулися, і щасливі від того, що бог послав їм шматок хліба. У цьому полягає їх щастя!
– Я все зрозуміла! Спасибі вам! Насправді, як виявилося, я дуже щаслива людина. У мене є будинок, батьки, хороші друзі, руки і ноги …
– Зрозумій дитинко, щастя зовсім не в грошах і роботі. Для щастя потрібні інші цінності. Я радий, що ти сьогодні зрозуміла це. Робота? Так ти знайдеш її, може навіть ще кращу, ніж у тебе була. Гроші? Теж не проблема. Ти молода, здорова. Відповідно, заробиш ще собі на туфлі …
– Ви маєте рацію! – посміхнулася нарешті дівчина.
Ця історія дуже повчальна, правда ж?
