Усе моє дитинство пройшло в самотності. Я рано виросла. Мама працювала цілий час, я майже її не бачила. А батька вона прогнала ще, коли мені два рочки. Він зрадив її, вона не змогла цього пробачити і виставила його за поріг. Наказала більше не з’являтись у її житті. Батько послухав і досі про нього ні слуху ні духу. Я розумію, з мамою він міг і не спілкуватись, та у нього ж ще була донька. Невже він так просто про мене забув?
Мені було дуже важко без батька. В школі мене часто ображали, казали, що я так погана, якщо мене кинув власний батько. Я плакала, та не знала, що відповісти. Грошей нам з мамою завжди бракувало, тато аліментів не платив, а їй було важко тягнути усе на собі.
Ще тоді, я чітко постановила собі – не повторити помилок матері. Я не хотіла, аби моя дитина жила у неповноцінній сім’ї, бо на власній шкурі відчула як це.
Я виросла і знайшла собі чоловіка. Розумний, красивий, надійний, впевнений, вміє заробити – він був ідеалом для мене. Саме такого батька я хотіла для своїх майбутніх дітей. Я теж була привабливою, та й розумом Бог не обділив. Ми одружились і почали облаштовувати своє житло. Ми витратили на це купу сил та енергії. Працювали не покладаючи рук. Коли я завагітніла, то без перебільшень відчувала себе найщасливішою жінкою на світі. Чоловік турбувався про мене, леліяв. Він чекав дитину не менше за мене.
Під час вагітності я почала набирати вагу, виглядала втомленою та наше інтимне життя зникло. Я бачила, чоловік уже не дивився на мене таким спокусливим поглядом, як раніше. Та він постійно повторював, що кохає мене навіть такою, як я є зараз.
Він почав постійно затримуватись на роботі. Та я списувала це на його нестримне бажання забезпечити свою сім’ю матеріально. Адже грошей на доньку доведеться витрачати чимало: підгузки, суміші, одяг, іграшки.
Я ще ходила на роботу. Та одного дня почувала себе не дуже добре – відпросилась і пішла додому швидше. Зайшовши у коридор я помітила чуже жіноче пальто і чоботи. Явно не мого розміру. Чоловік почув, що я зайшла, вистрибнув зі спальні і сказав, що прийшов сьогодні раніше, аби зробити мені сюрприз. Сюрприз таки вдався! Я удала, нічого не зрозуміла і пішла у ванну кімнату. Включила воду у крані, що не було чути, як я ридала. Я так вірила йому! Вірила, що знайшла своє щастя, що він буде вірним мені. А тут доля моєї мами повторилась зі мною!
Я довго думала, що робити з цією інформацією. Я розуміла, що ця жінка для чоловіка нічого не означає. Це тимчасове захоплення. Інстинкти. Я не могла йому дати цього зараз, тому він шукав на стороні, те чого йому не достає! Я не хотіла, аби моя донька росла без батька. Не хотіла, аби їй було так важко, як мені. Не хотіла, аби вона потім звинувачувала мене у тому, що їй не вистачає батькового тепла. Тому я пробачила. Тому я закрила очі.
Коли я вийшла з ванни, чоловік стояв на кухні і готував вечерю. Речей тієї жінки уже не було. Я попросила у нього грошей, щоб я могла піти причепуритись у салон. Хочу виглядати сьогодні гарно. Він дав мені свою картку, і ще й запропонував сукню нову купити!
Так, знаю, що багато жінок мене засудять. Скажуть, що мені бракує клепки, та я знаю, що так буде краще для мене та моєї дитини. Я зробила свій вибір з розрахунком на майбутнє. Найлегше розірвати стосунки і забути за людину. Набагато важче втримати сім’ю, коли вона починає тріскати. Та я заліплю тріщини і у нас все буде гаразд!
Чи підтримуєте ви жінку? Що б ви зробили на її місці?
