У мене стосунки із чоловіком, який не лише старший від мене, але й має за плечима один шлюб та дитину. Його дочці чотирнадцять років, але вона так вередує, як немовля. А ще її ніхто не навчив прибирати за собою, тому вона вміє лише розкидувати речі та наводити безпорядок.
Та проблема не в цьому, а в тому, що її мати така ж безвідповідальна. Вона не може подбати про свою дочку, тому моєму чоловікові доводиться бути для неї нянькою.
Він пропонує мені з’їхатися разом, але я не хочу цього робити, бо знаю, що мені доведеться постійно прибирати за його дитиною. Одразу зникає бажання створювати сім’ю.
Днями подруга віддала мені свою путівку на відпочинок. Вона в останній момент дізналася, що не зможе полетіти. Звичайно, я радо погодилася на віддих замість неї. Адже мені хотілося побути вдвох зі своїм коханим і відволіктися від робочих буднів.
Однак не все сталося так, як я собі уявляла. Чоловік заявив, що він не може полетіти на море і залишити свою дочку без нагляду на 10 днів. Він порадив мені здати путівки, щоб вони не пропали.
Така відповідь мене ошелешила. Я довго стояла і приходила до тями. Виходить, що через його дитину ми тепер навіть не можемо провести час тільки удвох? Мій світ перевернувся. Хіба так можна? Адже його дочка так і не навчиться бути самостійною, якщо постійно про неї дбати!
На жаль, моєї думки ніхто слухати не хоче. Не знаю, що робити з квитками. Здавати їх теж не хочеться, тим паче я заслужила на відпочинок.
Я зробила ще одну спробу переконати чоловіка. Пояснила йому, що діти час від часу повинні залишатися одні, щоб пристосовуватися до дорослого життя. Зрештою, у його доньки ще є матір. Я сподівалася, що він захоче разом зі мною насолодитися романтичною відпусткою. Та всі мої аргументи і вмовляння були марними. Я почала сумніватися, що поруч саме той чоловік, який мені потрібен.
Раніше я лише підтримувала його спілкування з колишньою сім’єю. Нічого не маю проти того, що батько дбає про свою доньку й утримує її. Однак мені здавалося, що я займаю таке ж значне місце у його житті, як і вона. Виявляється, що я помилилася.
Як мені вчинити в цій ситуації? До чоловіка у мене є справжні почуття, але мені надоїла його надмірна опіка над дитиною. Чи потрібно продовжувати стосунки, якщо мене відсувають на друге місце?
А на вашу думку, хто в цій ситуації має рацію?
