Я ріс лише з батьком. Маму свою я ніколи не бачив і нічого не чув про неї. Звісно, в дитинстві я розпитував родичі та татових друзів якою була моя мама і де вона зараз. Проте ніхто ніколи нічого мені не говорив. Тато завжди забезпечував мене фінансово, але від нього не було ніякої родинної підтримки. На мій випускний він дав мені гроші, щоб купити костюм, але так і не прийшов сам. На моє весілля він також дав мені велику суму, але не відвідав свято. Я дзвонив йому, просив підтримати в такий день, але безрезультатно. Тому одного разу я вирішив сказати йому все, як є. І мені відкрилася таємниця його життя, про яку я не знав.
Так сталося, що я ріс лише з батьком. Рідну маму я ніколи не бачив. Коли я був малий, то, звісно, розпитував про неї у рідних та друзів тата. Але вони, майже, нічого не розповідали мені. Тато цю тему взагалі різко присікав. І хоч мені було дуже цікаво дізнатися всю правду про свою маму, я чим далі, тим менше розпитував батька про неї, щоб не сваритися з ним.
Мій батько також був не зовсім простою людиною. Мені з самого дитинства здавалося, що йому абсолютно байдуже на мене. Він прекрасно виконував обов’язки опікуна: вдягав, годував, навчав і допомагав у різних проблемах. Але, як батька, мені було його мало. Він не проявляв до мене ніякої зайвої уваги та зовсім не був ласкавим зі мною. Можливо, ви подумаєте, що юних хлопців так і треба виховувати. Але він був таким завжди, навіть коли я був зовсім маленьким. Вже тоді я був переконаний в тому, що батько не плекає до мене ніяких почуттів, крім обов’язку.
Я очікував, що у важливі мені дні, він проявлятиме трохи більше інтересу до мене. Але на мій випускний він не прийшов і не привітав мене, а лише дав гроші на костюм. Я відчував себе самотнім.
З часом я познайомився з прекрасною дівчиною, сильно закохався і запропонував їй одружитися. На весілля прийшли рідні та друзі, не було лише одного гостя – мого батька. Так, він взяв участь у нашому святі, але так, як завжди – дав гроші. Прийти в найщасливіший день сина і підтримати його він все ж таки не захотів. Хоча ми дзвонили та кликали його. Пісніше, коли в мене з’явився син, я подумав, що, можливо, якщо батько не любить мене, то він хоча б зможе полюбити онука. Я відправляв йому фото малого, а він навіть не переглядав їх.
Після чергового корпоративу на роботі, де я добряче випив, я все ж наважився подзвонити татові та почати болючу тему. Я говорив йому, що мені не зрозуміла його байдужість, що я страждаю через неї, що завжди хотів бути поруч з ним і трохи батьківського тепла. Я нагадав йому всі ті моменти, коли він був мені потрібен, але не з’явився, коли я проявляв до нього свою любов, але це було невзаємно. Я насправді не пам’ятаю скільки я говорив. Але в кінці мого монологу з татом, він спокійно сказав: “Ти не мій син”.
Виявляється. що моя мама вже мала мене на руках, коли виходила за нього заміж. А потім кинула мене на нього і втекла. Батько вирішив не віддавати мене в дитячий будинок, бо знав, що там погані умови, тому виховував мене сам. Він виконував свої опікунські обов’язки, але батьком чужому синові, який постійно нагадував йому про зразу коханої, так і не зміг стати.
У мене зараз такий період в житті, я не знаю, як мені далі бути. Дуже люблю свого тата, він мені наче рідний, а зараз, коли я знаю правду, я його ще більше поважаю, але не розумію, чому він не хоче бути поряд зі мною.
Я розгублений. Увесь цей час я не мав ні мами, ні тата. Тепер я розумію, що ніколи не доб’юся його любові. І це рве мене на шматки.
А ви могли б полюбити чужу дитину?
