Ми були студентами. Зустрічалися, закохалися, одружилися. У період навчання про дітей рано думати було. Я отримала диплом. Чоловік покинув ВНЗ, влаштувався на будівництво, потрібні були гроші для облаштування нашої маленької ланки суспільства.
Потім втомлювала робота, свого житла не було (довго збирали), економили на всьому, з фінансами погано, куди дітей народжувати? І ось мені вже 35 років. Але, слава Богу, побудований свій бізнес, є будинок, машина, інші матеріальні блага … ось напевно і прийшов час подумати про діток?
Подумали …
Років зо два ми не використовували засоби контрацепції, але завагітніти не могла. 37 років виповнилося, і я впала в паніку. Тут і почалися обстеження, нескінченні процедури, походи по лікарях і страшний вердикт медиків: «Ви не можете мати дітей!»
З чоловіком довго обговорювали варіанти усиновлення дитини. Думали, чи зможемо прийняти чужу, як свою? Полюбити її, подарувати душевне тепло, а не тільки матеріальні блага.
Вирішили – зможемо! Адже, якщо не спробувати, як зрозуміти? Довго переглядали фото дітей, знайомилися з їх історіями. Хотіли взяти не зовсім немовлят, рік-два щоб було діткам.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Щоб відчути їх краще, виховати майже з народження гідними людьми. У серце запали двійнята: Аліса і Женя. Зовсім малюки. Гарненькі. Так зворушливо трималися за ручки. Серце підказало – ось вони! Мої, рідненькі.
Матеріально ми були забезпечені, і розуміли, що впораємося і виховаємо двох, а їм тоді було менше рочку. Дітки ростуть – і зовсім наші.
Я щиро не розуміла, як себе треба вести з дітьми. Весь час думала про те, чи зможу я прийняти дітей такими, якими є і якими будуть.
Але, в душі звучала відповідь завжди одна «так». Адже абсолютно не важливо, яку брати дитину, а важливо те, що ви самі закладете і виховаєте в ній. Звичайно, генетику ще ніхто не відміняв, можуть проявитися і спадкові хвороби. Але, з цим же можна боротися, а все інше лише виховання. І … глибока безмежна любов до дітей.
Дітки ростуть, а труднощі у нас бувають, як у всіх батьків. Зараз у них період підлітковий, йде гормональна перебудова.
Бувають різкими, наполегливими у своїх судженнях. Але, я сама колись була підлітком, лаялася з батьками, відстоювала свої права: «Та я доросла, і знаю все сама, набридли ви мені! Досить мене виховувати!» І тільки подорослішавши, я зрозуміла, що була не права в своїх висловлюваннях.
Дітки не рідні, тому я завжди намагаюся проговорювати з ними всі проблеми, щоб не думали: «Батьки не рідні, рідні б більше любили, жаліли».
Наші діти знають, що вони прийомні, ми від них і не приховуємо. Спеціальної історії усиновлення не вигадували, просто сказали:
«Взяли вас в дитячому будинку. Так, як своїх не могли мати». А далі тільки наша любов і турбота.
На цю тему завжди дискутуємо, вони задають питання, а ми підбираємо відповіді. Кожна дитина хоче знати своє коріння, знайти своїх батьків і якщо вони цього захочуть, я їм не буду перешкоджати, а тільки допомагати.
А поки ми з дітьми їздимо у відпустку по містах Європи, ходимо в походи в гори, в ліс з наметами і польовою кухнею, а влітку обов’язково на море.
Для мене дуже важливо приділити дітям час і давати підтримку, коли вона їм потрібна. І не важливо, скільки витрачу на це часу і сил.
Я дуже задоволена і мені подобається моє життя. Не думаю, що вони виростуть і забудуть нас. Ми рідні, якщо не по крові, то по життю. Одружаться вони, будуть свої сім’ї, адже це природно, а інакше і бути не може. А зараз ми одна дружна сім’я, всі радощі і печалі ділимо порівну.
Мені дуже важливо виховати тих, хто від мене залежить. Дітки перебувають в найнебезпечнішому підлітковому віці. Потрібен контроль і пильна увага.
Я буду дуже горда й задоволена, якщо зможу навчити їх самостійно будувати своє життя, бути гідними людьми і поважати навколишніх. Але навіть не це найголовніше, а те, що я і мій чоловік, ми щиро полюбили близнят.
І наші сумніви: чи зможемо / не зможемо – відпали самі собою буквально через пару місяців після усиновлення малюків.
Ви б наважилися на такий важливий крок у своєму житті?
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Що змусило молодого хлопця забрати жити до себе літню сусідку?
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
У Ігорка злипалися очі. На дворі стояла ніч. Тато на кухні ходив туди-сюди. Мами досі не було
Чи вмієте Ви бути поруч зі справжнім чоловіком? Стаття, яка відкриває очі!
Художник-самоучка перетворює металеве сміття в неймовірні скульптури
Чудова притча про заздрість. Прочитайте, у цих словах стільки мудрості!
Справжня любов виглядає ось так, що б там не казали
Кіт, якого ви виберете, розповість дещо цікаве про ваше внутрішнє “я”!
Ніколи не ігноруй ці 10 важливих символів уві сні …
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Рецепт маринованих огірків та помідорів в одній банці. Скільки не заготовиш, завжди мало
Дивовижні рослини світу, про які вам не розкажуть на уроці біології
Ви почнете вірити в чудеса та переконаєтеся, що доля є і Бог теж. Вони все бачать і обов’язково допоможуть в скрутну хвилину, коли нам дійсно знадобиться допомога.
Як правильно мити сухофрукти, щоб вимити консерванти
Як правильно сіяти петрушку навесні для відмінного врожаю
