Після розлучення з матір’ю мій батько одружився вдруге, шлюб був більш вдалим з його слів. Але особливої симпатії до своєї мачухи я чомусь не відчувала. Якось вела вона себе зі мною не так, як мені хотілося. Від неї не можна було дочекатися похвали, вкрай рідко вона заохочувала навіть батька добрими словами, за себе я і говорити не хочу.
Вона нікого не ображала, була гостинною і завжди нагодує, чаєм напоїть, не забуде запитати про мої справи, але щось в цьому було несправжнім.
Коли була дитиною, часто жила у тата, мама вічно їздила у відрядження, та й на канікули мене теж відправляли до тата. Так як він теж постійно був на роботі, то мною займалася мачуха, тітка Таня.
Я не відчувала радості перебуваючи у них вдома, розуміючи, що вона мене просто терпить. Я не її дитина і вона не зобов’язана була мене любити. Адже свою дитину їй так і не вдалося народити. Вона дуже страждала, як я тепер розумію, що причина крилася саме в ній. Моя присутність в їхньому будинку посилювала біль, яка і так ранила їй душу. Дітей вони так і не нажили, а я була постійним нагадуванням її горя.
Але пройшли роки, я підросла, закінчила школу і почала набагато рідше з’являтися в будинку у тата, та й він не сильно наполягав на частих зустрічах. У мене з’явилися друзі, з якими ми гуляли, а за тата іноді не згадувала і по пів року, та й дзвонили ми не часто один одному, у кожного були свої особисті плани і справи. Але якщо вже він дзвонив, то його цікавив кожен день і година мого життя. Може він просто чекав мене, але розумів, що ці зустрічі приносять біль його коханій жінці.
Час минав і вони з Танею вирішили купити собі більш пристойну квартиру, продавши ту в якій я виросла, де пройшло моє дитинство. Але дружина своє житло чомусь залишила і не продала, про що почала говорити моя мама:
– Це не я дура, ця швидко все прибере до рук, тепер квартира загальна і своя теж її, ось хапуга.
А рік тому не стало мого батька, мачуха хотіла зустрітися зі мною і щось обговорити, але я чомусь боялася цієї зустрічі. Вона наполягала, кажучи, що їй треба серйозно зі мною поговорити.
Мама знавець всіх і всього відразу винесла вердикт:
– Їй потрібна ця квартира, заради цього вона і кличе тебе, не будь дурепою НЕ йди. Не давай їй квартиру, нічого що вони купили її разом, тобі теж житло треба, та й заміж скоро вийдеш. Не треба сидіти у мене на голові все життя, та й гроші ще нікому зайвими не були.
Природно, що при такому настрої я не хотіла зустрічатися з Тетяною, моєю мачухою, тим більше йти з нею до нотаріуса. Я не вважала правильним забирати у неї житло, адже це квартира їх спільно з татом нажита. Яке я маю право вимагати від неї житло. Та й за життя батька я не сильно дружила з його дружиною, тому після його смерті, ніяких близьких стосунків бути не може.
Але мачуха виявилася дуже наполегливою, вона виловила мене, коли я виходила з роботи. Природно тікати було б непристойно, та й негарно, я погодилася вислухати те, про що вона хотіла поговорити зі мною. Звичайно, ж перед цим я зателефонувала Леоніду, своєму нареченому і сказала, що йду на зустріч з Танею.
Минуло всього сім місяців після смерті її чоловіка і мого батька, але вона настільки змінилася, постаріла, втратила будь-який сенс в цьому житті. Розмова була короткою, але я не могла прийти в себе дуже довгий час, все думала про те, що мені сказала мачуха.
Поки я була на зустрічі, мої родичі теж не сиділи склавши руки, дзвонили друзям і знайомим гроші позичали. Список склали, хто стільки може позичити.
Зайшовши додому мені сказали, не переживай, ми вже гроші збираємо. Наречений теж не сидить склавши руки, каже, мій дядько теж тисяч десять позичить. Я так і не прийшовши до тями після нашої з Танею розмови, все намагалася зрозуміти, навіщо мені знадобилися гроші?
Але мені популярно пояснили, будемо наймати найкращого адвоката
– Навіщо? – так і не зрозуміла я.
– Раз мачуха тебе виловила, значить квартирку хоче забрати. А ми будемо судитися, наймемо кращого адвоката і відберемо твою долю, зрозуміла. Обійдеться, нічого їй не віддавай, кожен міліметр рахувати будемо.
– Та не треба мені нікого, не будемо ми нічого ділити, ні з ким не будемо судитися, і гроші нам не потрібні, Тетяна все віддає мені.
Потім я передала їм всю нашу з мачухою розмову. Вона сказала, що батько ще за життя хотів цю квартиру подарувати мені, та не встиг. Тому вона, з його останньої волі, хоче піти зі мною до нотаріуса і все оформити по закону.
Так може вчинити тільки та людина, яка любить. Тепер тільки мені стало ясно, як же вона його любила, що готова віддати своє законне житло його доньці. Адже квартира була в центрі міста і коштувала не дешево. Вона дуже сильно переживала втрату коханої людини, адже у неї від нього нічого не залишилося, крім мене. Але ж як їй хотілося народити йому дитинку, але таке життя. Вона плакала, навіть не піднімаючи очей на мене.
Моя ж мати не заспокоювалася:
– Не треба їй вірити, вона завтра все переграє і не віддасть, обдурить, треба збирати гроші, а то залишишся біля розбитого корита.
Потім разом з моїм нареченим пішли на сімейну нараду. Гроші вони, звичайно, зібрали і чекали підступу з боку мачухи. Але вона виявилася дуже чесною і хорошою людиною, тепер я господиня великої і дуже дорогої нерухомості.
Минув час і мені соромно згадати, які підступні плани будували мої близькі люди. Мамине бажання отримати шикарну шубу при обміні, а Леонід готовий був просто знищити її, а заспокоївшись трохи – ганяв на крутій тачці по місту.
Якби у Тані не було де жити, у мене і думки не було б виганяти її з квартири, і ніхто не зміг би мене змусити це зробити. Але у неї є квартира і вона сама прийняла таке рішення, підкоряючись передсмертному проханню батька.
Тепер я розумію чому батько вибрав Таню, а перший шлюб вважав помилкою молодості. Сподіваюся, що ми з нею подружимося і коли я вийду заміж і народжу дітей, то вона погодиться стати їх бабусею.
Але ці діти будуть не від Льоні, такий чоловік мені не потрібен.
Мені шкода мачуху, і я ніколи зрозуміти не зможу чому така хороша і чесна людина як вона, так жорстоко покарана долею. А вона була б прекрасною матір’ю і сподіваюся буде чудовою бабусею.
Добре, що спадщина прийшла до того, як я вийшла заміж за Льоню, зіпсувала б собі все життя. Тепер мені треба надолужувати згаяне, постаратися подружитися з Танею. Адже вона єдина, хто все зробив для того, щоб я була щаслива і мала все необхідне в житті.
Як ви вважаєте, вдасться дівчині налагодити стосунки з Танею?
