– Рома, у нас з тобою народилася дівчинка! – радісно сказала Галина по телефоні.
Я стояв прямісінько біля вікон пологового будинку і щосили махав дружині.
– У нас народилася дочка? Нам же обіцяли хлопчика…
Настала тиша, а потім Галя промовила:
– Напевно помилилися …
Я обернувся і почав проходити повз щасливих татусів, які стояли біля пологового будинку і запускали в повітря шарики. Я завжди хотів сина, мріяв про спадкоємця. Поки моя Галина була вагітна, я завжди малював собі в голові картини нашого спільного майбутнього: ось я його вчу грати футбол, а ось ми перший раз поїхали на рибалку і привозимо мамі спійману рибу, а потім під час вечері збираємося за столом і розповідаємо один одному як пройшов наш день.
Галя досить довгий період не могла завагітніти і ось, через п’ять років нам усміхнулася доля.
– Рома, це ти? – почув я за спиною, обернувся – Павло, мій університетський приятель.
– Яка приємна зустріч. Стільки років не бачилися! Павло, дуже радий тебе бачити! Ти як?
– Приїхав до своєї матері, вона у мене залишилася одна, їй тепер догляд потрібен, батько помер років п’ять тому. А ти як?
– Повертаюся з пологового будинку, моя дружина народила доньку.
– Вітаю! А ти що не радий? – посміхнувся приятель.
– Радий…
Павло поглянув і помітив кафе, вирішив запропонувати випити каву та поговорити.
– Чекав напевно на народження сина? Колись і я готувався стати батьком сина, а дружина народила донечку.
– До речі як твої? З тобою приїхали?
Павло сумно поглянув у вікно, у його погляді можна було простежити несамовиту тугу.
– Я залишився один, немає у мене більше сім’ї.
– Так що трапилося?
– Страшна аварія, навіть не хоче про це згадувати. Я вже один весь рік, от планую перебратися до матері, знайти тут роботу і зробити мінімальний ремонт в квартирі.
Ми ще протягом години сиділи та згадували своє студентське життя. Обмінялися телефонними номерами і домовилися обов’язково зустрітися ще раз.
На наступний ранок я купив великий букет троянд і поспішив до Галі.
– Галя! – вигукнув я, почувши улюблений голос в трубці – не ображайся на мене! Я дуже радий, що у нас народилася донечка. На кого вона більше схожа?
– На тебе дуже подібна!
– Серйозно? Я себе вчора вів як…
– Я тебе розумію, давай не будемо зараз про це… – перебила мене дружина. – Ром, дівчинка народилася здоровенька, добре їсть та спить. Скоро нас випишуть.
Дітей ми більше не могли мати. Згодом дружина розповіла, що пологи були дуже важкі, а їх наслідки позначилися на її здоров’ї.
Вже пройшло двадцять років з цього часу. Оля у нас виросла неймовірною красунею та розумницею, ми щиро радіємо за неї та пишаємося. Павло став хрещеним батьком нашій дівчинці, я справді радий, що зустрів його тоді, він допоміг відкрити мені очі, я навчився цінувати та піклуватися про тих, хто поруч зі мною…
А вам сподобалася історія?
