Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася в поліклініці. Неочікуване місце для знайомств, погодьтеся. Але тоді для мене це не мало значення. Сергій був моїм куратором. А сама я навчальну практику проходила. Поспілкувалися з ним, позустрічалися і вирішили одружитися.
Перед весіллям, як і годиться, було знайомство з батьками. Батьки Сергія – люди поважні і напрочуд приємні. Особливо захоплення в мене викликав свекор. Серйозний, вродливий, стриманий, ще й військовий лікар – як у такого не закохатися?
Тож усі сторони все влаштовувало і ми з чоловіком зіграли весілля. Після цього його батько влаштував нас до себе, у військовий госпіталь.
Сергій часто їздив у відрядження, залишаючи мене саму. Але вдіяти я нічого не могла – робота. В один із таких вечорів я запросила в гості свекра. Приготувала смаколиків, купила коньяк, накрила на стіл. Стала чекати.
Коли батько мого чоловіка помітив усю ту гостину, то одразу мовив.
– Ти мені також одразу сподобалася. Але знай, що руйнувати сім’ю сина я не збираюся.
Таки усе збагнув. Але на цьому все не скінчилося. З тієї миті й розпочався наш таємний роман. Я народила від свекра двох дітей, а його син щиро вірив, що ті його. Ну що ж, кров таки одна. Ви, напевне, уже ненавидите мене й думаєте, як так можна. А я якось змогла. І все навіть було дуже добре, доки Сергій не повернувся з відрядження зашвидко, забувши попередити мене про це.
Тут уже ваша взяла. Чоловік від люті не знаходив місця. Ми розлучилися. Він кинув все і поїхав невідь-куди. Дзвонив тільки моїй мамі та своїм рідним. Про мене й не згадував. Свекор вигнав мене з роботи. Свою дружину він кидати не збирався. Тож я залишилася сама з двома дітьми.
Я подала на аліменти, але справу програла. Дітей частково забезпечує свекор, але особливо в це не вникає. А ось малюки часто запитують, де тато. Хочуть побачитися з дідусем. А я й не знаю, що їм казати. Та й, напевне, не варто їм поки що знати усієї правди.
Хотіла знайти притулку у своїх батьків, але й ті мене після скоєного не прийняли. Довелося самотужки шукати житло, влаштовуватися на роботу і облаштовувати нове життя. З часом все трохи налагодилося: я у справах, діти у садочок. Заміж вдруге не виходила. Мені й першого вистачило. Свекор пішов на пенсію і цілком забув про мене чи то з онуками, чи із синами.
Ніхто зі мною з рідні бачитися не хотів, доки не захворів тато. припекло так, що вирішив піти до лікаря. І потрапив на прийом до мене. Думала, поговоримо, помиримося. Але ж ні. Він мовчки глянув, розвернувся і пішов.
Минуло вже багато років. Кимось історія забулася, але в моєму серці вона назавжди. Діти повиростали, вчаться у медичному, я працюю. Наче й горя не знаю. Але й досі щемить у серці, коли думаю про свекра. То була моя справжня любов.
Знаю, що мій колишній чоловік одружився. Із сім’єю обраницю більше не знайомив. У нього все теж добре. Зрештою, я рада за нього. Він був хорошим чоловіком. Тільки трапилася йому така жінка, як я. Совісно тепер.
На старості літ хотіла б тільки одного: попередити всіх, хто зараз іде або думає йти моїм шляхом. Не робіть цього. Не руйнуйте ні свою сім’ю, ні чужу родину. Добром воно вам точно не вернеться.
Чи доводилося Вам переживати зраду?
Що робили у такому випадку реагували?
