Я була єдиною улюбленицею своїх батьків. Вони народили мене через два роки після весілля. А самі в шлюбі прожили аж сімнадцять років.
Кажуть, що одна дитина в сім’ї обов’язково виросте розбещеною, але це абсолютно не про мене. Взагалі усе дитинство я просила у батьків братика або сестричку. На що ті мені постійно відповідали: “поки не плануємо”.
А ще кажуть, що з роками жінка тільки розквітає. Я росла і геть не помічала цього у своїй матері. З часом почала цікавитися, чи бува, не трапилося у неї чогось.
– Та щось голова розболілася. Усе добре. Зараз перейде.- казала вона мені у відповідь. Але такі “головні болі” почали повторюватися аж надто часто.
У фінансовому плані наша родина горя точно не знала, тому навряд саме це тривожило мою матір. Батько їздив за кордом, гроші надсилав – ми ні в чому собі не відмовляли.
Я ж більшість часу проводила з матусею і помічала, що з кожним новим днем їй ставало все гірше та гірше.
Одного разу я просто не витримала і викликала швидку. Тато якраз був у від’їзді. Лікар тільки згодом повідомив мені, що справи з мамою дуже погані. Їй залишилося не так багато.
Згодом мама пішла на той світ, а я не могла цього собі пробачити. Чому ніхто не звернувся по допомогу раніше? Чому я нічого не робила, хоча бачила у якому стані вона була? Мені було важко самостійно впоратися з цими переживаннями, тому тато найняв психолога і почав проводити більше часу вдома.
Старання татуся не були марними. Завдяки спеціалістам мені ставало краще. І тільки коли батько помітив, що я мислю цілком тверезо, вирішив поговорити зі мною. Йому кортіло розповісти мені правду.
Виявилося, що мама мала проблеми зі здоров’ям ще набагато раніше. Він усе знав, але був готовий разом з коханою подолати усі негаразди.
Через недуг неньці не можна було навіть планувати дітей. Але, дізнавшись про вагітність, жінка відмовилася від аборту. Матір’ю стати таки хотілося. Через дев’ять місяців народилася я. Батьки присяглися, що не розкажуть мені нічого і ми будемо звичайною сім’єю. Обіцянок вони дотримувалися старанно, тож, якби не смерть мами, я б ні про що і не здогадувалася.
Я дуже люблю свою маму, наперекір тому, що її більше немає у цьому світі. Вона була прекрасною людиною. Неймовірно щиросердною та дуже сильною. Вона дала нове життя ціною власного. Думаю, це варте поваги.
А що про свою неньку можете розповісти Ви?
Чим Ви завдячуєте своїм батькам?
