Коли мені було 28 років, моя подруга допомогла мені влаштуватися на роботу в Італії. Мені потрібно було заробити гроші, щоб почати ремонт, тому я довго не думала і відправилася на заробітки. Всі гроші пересилала мамі щомісяця. Ремонт таки почався. Але я змогла бачити рідних лише раз на рік протягом місяця, коли поверталася додому. Прощання мамою та донькою Тетянкою – це було найважче тоді для мене.
Тепер мені вже 40, а моїй донці – 19. Моя бабуся з дідусем були небагатими людьми, але все ж вихвалили мою маму в любові та прищепили їй гасло “один за всіх і всі за одного”. Цього ж моя мама навчила мене, а я намагалася навчити свою доньку.
Коли моя мама була зовсім юною, вона покинула свій батьківський дім і поїхала на інший край України працювати на поля. Там вона зустріла мого батька, вони одружилися і з’явилися ми з сестрою.
Через 5 років, батько знайшов собі коханку і вигнав нас. Ми з мамою жили у старої бабусі, яка прихистила нас. Тоді мама почала виплакувати у держави квартиру у зв’язку з таким складним становищем. І через роки нам її все-таки видали. Малу і незатишну квартиру. Але ми безмежно раділи їй.
Коли мені виповнилося 18 я зустріла хлопця і почала з ним жити. Згодом я завагітніла і ми вирішили розписатися. Хоча я відчувала, що цьому шлюбу не дано проіснувати довго, все ж надія на краще спонукала мене піти на цей крок.
Коли народилася донька, чоловік став зловживати алкоголем. Він так напився, що не зміг навіть забрати нас з дитиною з полового будинку. Забув дні й години, словом, загубив зв’язок з реальністю. Чоловік почав виносити з дому все, став небезпечним для нас з донькою. Тому я подала на розлучення.
Я переїхала до мами в маленьку квартиру з дитиною на руках. Мною опанували страх і тривога: як мені виростити доньку, за які кошти? Мама, звісно, прийняла нас люб’язно, але умови в домі були жахливими: постійна волога і задувало з вікон, вода лише холодна, світла, майже, не було. Необхідно було зробити капітальний ремонт.
Саме тому, коли мені виповнилося 28 років, і моя подруга запропонувала мені влаштуватися на роботу в Італії, я довго не думала і відправилася на заробітки. Всі гроші пересилала мамі щомісяця. Ремонт таки почався. Але я змогла бачити рідних лише раз на рік протягом місяця, коли поверталася додому. Прощання мамою та донькою Тетянкою – це було найважче тоді для мене.
Через три роки, як я переїхала в Італію, мені все ж дали дозвіл забрати до себе доньку та маму. Але мама на той час серйозно захворіла, і лікарі сказали що такий переїзд вона вже не переживе. Тетянку я забрала з собою на літні канікули.
Того ж літа я зустріла свого коханого. Мені вперше за довгий час було так добре, лише думка про маму викликала тривогу. І не дарма, скоро їй стало ще гірше. Я віддала половину своїх ставок, і ми з сестрою по черзі доглядали за мамою.
Мама перестала нас впізнавати, хвороба прогресувала. Я залишила всі свої проблеми позаду. Там в Італії на мене чекав мій коханий, а тут в Україні хвора мама і ще донька, яка останнім часом абсолютно відбилася від рук.
Так пройшли три роки стресу та тривоги. Я моталася з країни у країну. Дуже схудла і сильно постаріла на лиці. Але найгірше сталося згодом. Мама таки покинула нас. А за нею через чотири місяці загинув мій коханий – розбився в автокатастрофі. Це мене вибило з колії остаточно.
Я не знала іншого виходу приглушити свій біль, крім роботи. Тому я почала працювати багато, наднормово. Гроші слала донці, яка знайшла собі якось хлопця і ті гроші вони разом прогулювали. Я працювала, як скажена, а донька просила ще більше грошей. Тоді я брала на себе ще більше роботи, лише б забутися. І тут я раптом відчула, що більше не можу.
Я зупинилася. Відчула, що більше не маю сил. Гроші почала пересилати донці менше. Хлопець почав зраджувати її, і вона мене звинувачувала у цьому. Я вирішила зібрати собі заощадження і купити будиночок за містом в якомусь спокійному місці. Залишилося лише поговорити з донькою, яка відмовлялася йти зі мною на діалог.
ЇЇ оцей хлопець намагається надавити на мене, змушує Тетяну ігнорувати мене, щоб я знову почала відправляти їй величезні суми, у страсі втратити контакт з донькою. Я це розуміла, тому вирішила приїхати додому і поговорити з нею особисто і забрати до себе в Італію.
Вся мамина квартира була забила порожніми пляшками. Він пив на мої гроші дорогий алкоголь і розбивав пляшками наші старі меблі. Я змусила доньку відкрити візу.
Я почала розпитувати Таню що вона придбала на ті гроші, що я їй відправляла. Виявилося – нічого, зате її хлопець тепер має нове авто. Більш того, він забрав усю техніку, яка була у нас вдома до своїх батьків. Я змусила його повернути все, що було вдома.
Він все привіз, але поводився дуже пафосно. Він впав на диван, закинув ногу на ногу, прийняв зручну позу і з зухвалістю сказав: “Ваша Танька сидить в мене на шиї вже рік”. Тому я вам більше нічого не винен. Я глянула на доньку, а вона мовчить. В мене й самої мало мову не відняло.
Невже вона дозволяє цьому хаму так себе принижувати? Чому? Я не хочу втратити доньку. Її треба рятувати. Я чекаю відкриття кордонів і молю Бога, щоб вона все ж поїхала зі мною.
Скажіть, будь ласка, люди, в чому моя помилка?
