Мене звати Михайло. Декілька років тому я вирішив розлучитися зі своєю дружиною. Сварки, непорозуміння та просто несприйняття інтересів – так скажемо, що ми не зійшлися характерами.
У нас є спільний син, Тимофій, якому сім років. Нещодавно пішов у перший клас. Після розлучення жінка подала заяву на щомісячну виплату аліментів на дитину. Звісно, що я постійно надсилаю їй кошти на картку, інколи навіть більшу суму, ніж було зазначено. Адже розумію, що для рідного сина потрібне все найкраще. Ось нещодавно до школи готувався, купив новий портфелик та форму, а ще багато канцелярії. Зараз колишня думає і про репетиторів, щоб Тимофій був найкращим учнем у класі та випустився із золотою медаллю.
Однак, вже місяць як я не виплачую аліменти. Можете писати, що я покидьок та поганий батько, що у мене нема серця чи совісті – мені все одно. Але спершу прочитайте мою історію до кінця, а вже потім можете судити мене за першою інстанцією.
Виявилося, що гроші, які я надсилав для сина, колишня використовувала не за призначенням. Щосуботи у неї був салон краси, адже треба за собою коханою доглядати, і все одно, що у тебе дитина мала. Манікюр, перукарні та шопінг – осо куди насправді йшли мої гроші.
Нещодавно наші спільні друзі розповіли, що у жінки новий кавалер. Такий статний дядько, на новенькій іномарці їздить, бачили їх разом в елітному ресторані нашого міста. І він нещодавно переїхав до дружини, бо там щось з бізнесом трапилося і квартиру свою продав, що борги погасити. Я одразу дізнався, що то за горе-бізнесмен. Місцевий шахрай, який навчився тільки афери крутити на бідних пенсіонерах. Отож, що я маю – колишня дружина, яка витрачає гроші на свої витребеньки, її “багатий” кавалер та син. Мій син, про якого забули! Я впевнений!
По закону, я маю право на зустріч з сином два рази в тиждень. Тому забираю його на вихідні до себе додому. Та одного дня Тимофій відмовився зі мною навіть говорити, мовляв, мама казала, що я жалію йому грошей і образився на мене. Не хочу, щоб мій син ріс у брехні, а думав, що у нього поганий батько. Навпаки, я так сильно хочу його забрати до себе, але, на жаль, суд не дозволив, адже дитина має жити з матір’ю.
Два роки під ряд я платив аліменти. Бувало, що як на роботі премія – то можу й на 2-3 тисячі більше дружині надіслати, щоб мала про запас. А зараз не хочу цього робити. Я не впевнений, що мої гроші підуть не на новий одяг та солодощі для Тимофійка. Швидше за все, колишня витратить їх на новий одяг для себе та залицяльника, поїдуть разом у нічний клуб чи кафе, а синові що? Я не можу йому пояснити, що його мама насправді бреше, адже не хочу наставляти малого проти неї. Тоді він вже не буде нікому довіряти та просто закриється від нас. Це буде ля нього великою травмою.
Ще коли ми були разом як пара, то помічав, що жінка любить витрачати гроші, але думав, що то її повсякдення потреба. Розумів, що вона хоче нові парфуми, сукню чи просто посидіти з подругою у кафе та поговорити про свої справи. Але зараз я не можу її впізнати. Ніколи не міг подумати, що вона здатна на такий вчинок. Хіба ті всі розваги вартують того, щоб мій син ходив без нових речей, які зараз потрібні? Заміст того, щоб купити йому якусь цікаву книжечку чи солодощі, колишня надає перевагу укладці та педикюру.
Зараз триває судовий процес. Моя колишня подала на мене скаргу за невиплату аліментів. Разом з адвокатом зараз збираю всі докази своєї правоти. Сподіваюся, що суд визнає колишню винною та передасть Тимофійка мені в опіку. Заради сина я готовий витратити всі свої заощадження, лиш би він був щасливий. Заради його посмішки я буду боротися до останнього!
На вашу думку, чоловік правильно вчинив? Що б ви могли йому порадити?
