Мій тато покинув сім’ю, коли я була ще маленькою. Багато років по тому мати зустріла хорошого чоловіка і цієї осені вони розписалися. Я справді щиро раділа за маму. Нарешті вона була щаслива. Вперше за стільки років. З новим чоловіком матері я швидко знайшла спільну мову. Він видався мені дуже хорошим. Ще б пак, цей чолов’яга знову змусив мою неньку насолоджуватися життям! А ще Павло дуже добрий, розумний і цікавий. З ним завжди є про що поговорити.
Але з часом моя ейфорія зникла. Після спілкування з Павлом мама стала дуже дивною. Так, вони влаштовували вечірні посиденьки, говорили про життя, мали спільні плани – це все класно. Але окрім цього моя не надто віруюча мати почала все частіше ходити до храму. Колись це була вольова жінка з власною думкою та світоглядом. А зараз її ніби підмінили: поблажливість, слухняність, м’якотілість. Тепер вона розмовляє спокійним, ледь чутним тоном. На вустах постійно якась блаженна посмішка, а розмови винятково про послух, релігію та Бога. Вона молиться по сто разів на день. Змінила стиль одягу. Тепер більше схожа на монахиню.
Я переконана, що такою її зробив мій вітчим. Точно його рук справа. Мені, правда, ніхто нічого не нав’язує. І це тішить. Але все ж… Ненька постійно, як під гіпнозом. Немов зачарована. Я й уявлення не мала, що на неї так легко впливати.
Я дуже хвилююся за неї. Можливо, вітчим щось замислив? Раптом йому потрібна геть не мама, а її гроші та квартира. Не збагну, що мені тепер робити.
Яку пораду Ви дали б дівчинці?
Чи вважаєте ви дії вітчима підозрілими?
