То був шалений 25 День народження сина одного мажора. Він запросив усіх своїх друзів. Тусовка була в розпалі, з кожною годиною градуси зростали, і разом з тим їм хотілося більше розваг.
Вони веселились вже 4 годину і тут зрозуміли, що потрібне щось цікавіше. Олег раптом вигукнув:
– А поспоримо, що зараз до мене підійде дівчина, поцілує й обійме?
– Не гони! А якщо це буде мужик? – коментували інші.
– Б’ємось об заклад! Хто програє, тому треба вийти на вулицю, запросити додому якусь бомжиху і зробити з нею селфі чи сфотографувати, як вона лежить на ліжку!
– Що? Чому ти завжди придумуєш якусь маячню? – відповів Тарас.
– Слабо?
Всім сподобалась ідея і вони очікували цього гарячого початку. Раптом до Сергія підходить симпатична дівчина, обіймає його і цілує в щоку. Виявилось це його добра подруга, яку він покликав, що теж посвяткувала.
– А що я вам говорив? Хто проспорив? Тарас? Все, завтра будеш виконувати парі!
Наступного ранку друзі зібрали весь старий одяг, що мали й принесли хлопцю.
– Ти ж мусиш виглядати, як свій! А то вона не повірить. Одягайся і пішли!
Всі скинулись на номер у дешевому готелі та пляшку горілки. Я вдівся і пішов у закинуту будівлю на сусідній вулиці. Колись то була і пошта, і бібліотека, а останні 10 років служила прихистком для бездомних.
Я оглядався, щоб втекти, а тим часом вся компанія дивилася мені вслід і махала руками, дехто підсвистував. Я ввійшов всередину й офігів. Там лежало людей 15. Хтось на картоні, хтось на дірявих матрацах. Я не розумів, як люди можуть жити у таких умовах.
Стояв нестерпний запах брудних тіл та сміття, а посередині у металевій бочці горів вогонь. Я кинув оком, але розумів, що тут одні чоловіки. Мені захотілося піти звідси, але потім я помітив у кутку жінку.
Підійшов. Вона спала. Я сів поруч так, щоб торкнутися її й розбудити.
– Ти хто? Новенький? – пробурмотала жінка.
– Так! – я не знав, як мені діяти далі. – Ти тут давно?
– Пів року буде! – з її шапки стирчало штучне руде волосся. – А тебе як занесло?
– Та бабуся подарувала квартиру, я хотів її продати, але мене обдурили рієлтори! Тепер без даху над головою, рідні більше немає.
– Їсти хочеш? Маю булочку.
– Ні, я поїв. А де тут можна помитися?
– Недалеко є автостанція, ходимо туди в туалет, але часто охоронці виганяють.
– У мене ще залишилось трохи грошей. Я планував сьогодні піти в готель, помитися, відпочити. Хочеш зі мною?
– Ага! – за таку пропозицію можна і погодитися.
Через пів години ми підіймалися на другий поверх, я відчинив двері й ми ввійшли. Жінка зняла свій пошарпаний капелюх і я остовпів. Переді мною стояла молода дівчина з охриплим голосом, а на її плечі спадало гусне чорне волосся.
– Ти не проти, якщо я піду перша?
– Добре.
У цей момент я мав би думати про своє парі, але мені так стало жаль цю дівчину. Вона довго була ванній. Потім я вдав, що теж прийняв душ і ми сіли пити чай.
– То як ти сюди потрапила? – поцікався я.
– Це була дуже дурна ідея. Мене підставили. Точніше я не все зрозуміла одразу і не втекла. Я закінчила педучилище і шукала роботу. Знайома дала мені номер агенції, що знаходить вакансії. Я прийшла туди, але картонна вивіска і житловий будинок мене одразу насторожили.
Пам’ятаю, як вони забрали мої документи й відвезли у якусь іншу квартиру. Там було таких самих 6 дівчат, як я. Нам наказали вдягнути відверті наряди, зробили непристойний макіяж і вивезли на трасу. Там вже чекало кілька клієнтів, але у цей момент я зрозуміла, що в мене лише 2 ходи.
Або залишатися тут, або бігти. Я дивом відвернула увагу тих, хто нас привіз і щосили побігла у темряву. Потім на смітниках знайшла цю перуку, так тепліше і мало хто може впізнати.
О це так історія. Я не вірив у почуте.
– Я, до речі, Тарас.
– Олена, рада знайомству!
Після тієї випадкової зустрічі він більше нікуди не відпустив цю дівчину. Розповів, що з нею сталося своїм батьками. Тато працював заступником прокурора і зайнявся відновленням документів дівчини. А це процес не швидкий. Вони запропонували їй поки пожити на дачі.
Вона не повірила, що з нею може статися таке добро. Олена скоро відновила всі сили, стала допомагати полоти грядки, варила смачний борщ і підтримувала будинок в чистоті. Вони купили їй новий одяг та взуття.
З часом батькові і його зв’язкам вдалося викрити ту підпільну агенцію і при чому не одну. Документи дівчини були готові. Вона вже мала квитки на літак у рідне місто. В аеропорті Тарас сумно дивився на дівчину, не хотів її відпускати.
– Дівчино, ви летіти збираєтесь? Документи давайте!
– Ні, вона передумала. – хлопця наче вдарило струмом. Він зрозумів, що вже нікуди не відпустить Олену, бо закохався.
На їхньому весіллі були всі ті друзі з Дня народження. Тарас за одним із тостів подякував їм за той спір, адже таким непростим способом він знайшов своє щастя.
Це доля чи збіг?
