Нещодавно я народила первістка, сина назвали Михайликом. Думала, що поява малюка тільки зміцнює стосунки у родині. Однак, дуже помилялася. Ось вже 6 місяців живу так, немов мій чоловік – сусід у квартирі. Відтоді здається, що моє життя розділилося на “до” та “після”.
Раніше у мене були чудові стосунки з Іваном. Ми багато подорожували, ніколи не сварилися. Це був той хлопець, про якого я міряла все життя. Навіть друзі нам заздрили та називали “солоденька парочка”. Потім казкова пропозиція руки та серця, розкішне весілля. Здається, що це просто не життя, а рай. Потім я дізналася, що вагітна. Ми так довго мріяли про малюка. Чоловік хотів сина – спадкоємець.
Однак, після народження Михайлика у нас все змінилося. У гіршу сторону. Наприклад, Іван не хоче мені ніяк допомагати.
– Ти ж і так вдома сидиш, у тебе декретна відпустка. А я втомився, хочу відпочити після роботи, – дорікав чоловік.
Зачинявся у кімнаті та грав у комп’ютерні ігри або слухав музику. Тому я сама прибирала, мила посуд, готувала вечерю та доглядала за малюком. Мені було дуже важко. Але кому я могла пожалітися?
Сподівалася, що хоча б у суботу Іван допоможе з хатніми справами. Раніше ми ділили обов’язки. Але з самого ранку він десь пропадав. То з друзями на футбол піде чи на риболовлю, розважався до ночі в клубах. А мене навіть з собою не кликав.
– У мене також має бути вільний час, я працюю та заробляю гроші. Чи ти хочеш, щоб я тебе всюди з собою брав? Ні, такого не буде. Це моє коло спілкування, тобі там не раді, – казав Іван.
Здається, що з коханої дружини я просто перетворилася на хатню робітницю. Не пам’ятаю, коли востаннє він говорив мені компліменти, дарував подарунки. А про спільні прогулянки я вже мовчу. Коли я не встигаю приготувати вечерю для чоловіка – він починає лаятися, що я така погана жінка та нероба. А сам нічим не кращий. Навіть не подякує за їжу та тарілку до умивальника не поставить. Щось пробурмоче собі під носа та піде грати у комп’ютерні ігри.
Того дня я прокинулася у поганому настрої. Малюк цілу ніч плакав, зламалася пральна машинка, перевернула каструлю з супом та все розлилося на новий килим. Я просто дивилася на цей безлад. Так хотіла плакати і кричати, але сил не було. Тому зібрала всі свої речі, взяла Михайлика та викликала таксі.
– Донечко, а що трапилося? У тебе все добре? – перелякано запитала мама, коли я переступила поріг її квартири.
Я тільки мовчки глянула на неї та передала малюка в руки.
– Добре, доню, я все розумію. Материнство – то дуже важка праця. Ти піди до кімнати, поспи, а я з Михайликом погуляю.
Почула, як зачинилися двері. Тоді набрала повні груди повітря і як закричала від болю. Дістало таке ставлення Івана до мене. Я нічого не могла з собою зробити, довго плакала. Знайшла у сумці якісь заспокійливі, випила одразу декілька пігулок та міцно заснула. Не знаю, скільки я спала, але розбудив мене телефонний дзвінок. То був Іван.
– Де ти вештаєшся? Вдома так брудно, я голодний. Що тут в біса відбувалося? – кричав у слухавку чоловік.
Він тільки під кінець вечора помітив, що мене з сином не було вдома. Байдуже, що у коридорі не було нашого взуття, я навіть з ванни забрала зубні щітки та полотенця. Думав, що страви на плиті просто так з’являються, а речі з пральної машинки домовичок розвішує. Ага, ще б пак.
– Мене дістало таке життя з тобою. Тепер ти вільний чоловік, я подаю заяву на розлучення. Живи, як хоче і з ким хочеш, – відповіла спокійно та кинула слухавку. Невже я все-таки сказала такі слова?
Я не жалію про такий вчинок. Минув місяць, як я живу у мами. За цей час Іван жодного разу не зателефонував до мене, щоб помиритися. Його не цікавило здоров’я нашого малюка. Гроші, звісно, що не надсилав. Однак, моя мама просить, щоб я все-таки дала йому другий шанс:
– Я впевнена, що все можна змінити. Ти надто посмішила з висновками. Будь ласка, зроби перший крок на примирення. Ну, можливо, він ще не до кінця усвідомив, що зараз вас вже стало троє. Доню, так не можна!
Але я її не слухаю. Не хочу жити з таким чоловіком під одним дахом. Адже не дарма кажуть, що люди не міняються.
Дівчина вчинила правильно? Можливо, варто дослухатися до поради?
