Не встигаю я прибігти додому з Великоднього Богослужіння, як одразу хапаюся за телефон, з нетерпінням чекаючи, що ось-ось зателефонує найрідніша.
Там, в далекій і чужій Америці, живе моя єдина донечка. Поїхала на інший край світу шукати власного щастя: мріяла стати лікаркою, тож думала, що закордонний досвід стане їй у нагоді. Але не так все сталося, як гадалося. Довелося моїй Світланочці шукати собі заробіток, бо грошей заледве вистачало, аби вижити на чужині.
Влаштувалася прибиральницею в якийсь приватний будинок. Так і минув рік, а потім іще один, іще… До навчання моїй доці руки так і не дійшли, тож про медичну кар’єру довелося забути.
Мене це не засмучувало – аби Світлана була щасливою і жила так, як хоче.
Єдине, за що турбувалося моє материнське серце – так це особисте життя доньки. Вона ж за тією роботою світа Божого не бачить. Коли не зателефонує – ані пари з вуст про якихось кавалерів чи залицяльників. Я вже навіть боюся питати, аби не дратувати Світлану.
А мені ж так хочеться онуків! Я вже немолода, живу самотиною, а так бодай одна думка про рідних малюків зігрівала б мою душу. Жити було б легше!
Молилася Богу, щоб нарешті особисте життя Світлани налагодилося, і Всевишній таки почув мої прохання.
Кілька років тому телефонує мені доця і каже:
– Матусю, маю для тебе гарні новини?
– Які? – питаю я, плекаючи в глибині душі надію на те, що щире кохання таки й мою дитину знайшло.
– Я заміж виходжу! – крикнула Світлана у слухавку.
Я мало зі стільця не впала, вскочила на рівні ноги, та й давай підстрибувати по всій хаті з тої радості!
– Доню, яка ж я рада! Нарешті це сталося! А коли ж ти мені його покажеш? Бодай по відеозв’язку погляну на свого зятя…
І тут запанувала тиша. Світлана по ту сторону Скайпу схвильовано і винувато ховала очі.
– Щось не так? Ну, кажи вже, – налякано допитувалася я.
– Мамо, знайомити вас мені не доведеться, бо Дмитра ти прекрасно знаєш.
– Якого Дмитра?
– Сусіда нашого. Пам’ятаєш?
Ну, а як же було його не згадати. Того негідника усе село не злим тихим словом споминає. Він же кілька років тому виїхав закордон, обіцяв заробити грошей на новий будинок для власної сім’ї, яка у нього, між іншим, немаленька: дружина і 2 прекрасні доньки. Спершу, він чемно надсилав гроші, телефонував, іноді навіть приїжджав, а потім як крізь землю провалився.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
З’явився лише за кілька місяців і попросив листом свою дружину, Маринку, про розлучення. Вона, бідолашна, його досі пробачити не може. Благо, що доньки вже дорослі, заміж повиходили, та й про такого тата навіть згадувати не хочуть.
Поки я сиділа й уявляла, що буде, коли все село дізнається, що моя донька якимось чином зустріла в Америці Дмитра і закрутила з ним стосунки, вона намагалася щось мені пояснити:
– Розумієш, матусю, так сталося. Я випадково побачила його в місцевому супермаркеті. Він вже давно живе у тому штаті, тож мені у всьому почав допомагати, підтримувати. Так все і закрутилося. Тепер кличе мене заміж, а дороги назад уже й немає…
– Що ти маєш на увазі? – перепитала я.
– Я вагітна… Тож скоро ти станеш бабусею, – заявила донька.
Новина про те, що у мене буде онук чи онучка різко перекреслила усі мої хвилювання з приводу сільських пліток, засудження та іншої маячні. Важливо було лише те, що моя Світлана після стількох років самотності нарешті стане мамою.
З того моменту минуло вже 4 роки. Хоч моїй доньці за цей час так і не вдалося приїхати до мене жодного разу, але кожного Великодня я тепер чую через монітор комп’ютера наймиліший голос з усіх, які мені доводилося чути:
– Бабусю, я тебе дуже люблю, – каже мені моя маленька онучка, махаючи в екран своєю крихітною ручкою.
Та й Світланка моя світиться від щастя, переконує, що Дмитро дуже любить її та дитину, піклується про своїх дівчат і робить усе, аби їм було добре.
І хоч мені тепер в селі живеться несолодко, бо Маринка готова поглядом мене спопелити на місці, але я також щаслива, бо за кілька тисяч кілометрів у мене є сім’я, яка завжди була, є і буде стимулом прокидатися кожного ранку і зустрічати новий день.
Джерело: https://ukrainians.today/
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
