«Я ще занадто молода, щоб працювати бабусею!» – заявила мати синові і невістці

Світлана залишилася без матері, коли була ще маленькою дівчинкою. Спочатку її вихованням займався батько. Потім він одружився вдруге, проте дівчина на той момент закінчила школу, вступила в інститут і переїхала в інше місто.

Після навчання Світлану одразу взяли на роботу. Саме там вона й зустріла свого майбутнього чоловіка.

Подружжя відсвяткувало скромне весілля, на яке запросило лише найближчих людей. За столом мати нареченого, Катерина Семенівна, виголошувала щирі тости і бажала молодятам якомога швидше стати батьками.

Слова свекрухи здійснилися і через дев’ять місяців вона стала бабусею. Вона допомагала невістці з вихованням онука, адже дівчина абсолютно не мала подібного досвіду. Катерина Семенівна опікалася немовлям, а коли Володя підріс, то завжди готувала йому найсвіжіші страви, купувала нові іграшки і разом гралася машинками. Мабуть, взнаки далася професія вихователя в садку. Бабуся разом з хлопчиком вивчила багато віршів і перечитала всі книжки.

Батьки звикли відвозити Володю у п’ятницю ввечері, а забирати аж в понеділок вранці. Таким чином молоді мали змогу провести час вдвох. Хоча Катерина Семенівна втомлювалася за вихідні, але не скаржилася.

Пізніше Світлана вирішила повернутися на роботу, тому запропонувала свекрусі повністю зайнятися вихованням онука. Жінці було зарано виходити на пенсію, але вона погодилася і пішла з роботи. 

Тепер Володя гостював цілий тиждень в бабусі, а додому повертався лише на вихідні.

Проте витрати на дитину ставали все більшими і одного дня Катерина Семенівна зрозуміла, що більше не може самостійно забезпечувати онука. Вона звернулася по матеріальну допомогу до невістки. Спочатку Світлана обурилася меркантильністю бабусі, але потім втрутився син і почав перераховувати матері невелику суму грошей, які та витрачала на їжу й одяг для Володі.

Так тривало поки хлопчик не пішов вчитися до школи. Тоді він перебрався назад до матері. Світлана встигла розлучитися з Ігорем. Жінка була незадоволена його заробітною платою, а щомісячні перерахунки грошей його матері ще більше обурювали її.

Однак бабуся звикла дбати про онука, а він також з радістю проводив з нею час. Тож вона продовжувала водити Володю на гуртки й секції, а також робити разом домашні завдання. Світлану все влаштовувало, адже вона могла спокійно працювати і мала час для себе.

Катерина Семенівна навіть замінила батьків на випускному Володі. Вчителів це вже не дивувало. Усі звикли до того, що вихованням хлопчика займалася бабуся.

Якось хлопець поїхав відпочивати у літній табір, де й дізнався, що його бабусі не стало. Він приїхав на похорон і довго плакав біля могили, згадуючи усі спільні моменти. Катерина Семенівна була для нього найдорожчою людиною в житті.

Одного вечора Володя зі своєю дружиною Оленою прибирали речі в старій шафі, де й натрапили на дитячий альбом хлопця. Бабуся зібрала там усі його фотографії. Хлопець почав розповідати про те, як він сильно їй вдячний і скільки вона у нього вклала. 

Пізніше Олена завагітніла. Лікар сказав, що у них росте дівчинка. Чоловік на радощах зателефонував до матері, щоб поділитися приємною новиною.

– Надіюся, ви розумієте, що я не збираюся няньчити вашу дитину, – одразу попередила Світлана. – Я ще занадто молода, щоб працювати бабусею. Можливо, я кілька разів прогуляюся з онучкою, але ростити її не буду.

Володя був шокований від почутого.

– Не переймайся, ми самі впораємося, – здивовано відказав він.

Дружина, яка все чула, підійшла до чоловіка і сказала:

– Звичайно, впораємося! А ще я пропоную назвати донечку Катею. думаю, твоїй бабусі було б приємно!

На які думки вас наштовхнула ця історія?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector