Петро Іванович за старою звичкою встав рано. Він зазвичай гуляв з Греєм в цей час. Тепер гуляти не було з ким. Петро Іванович одягнувся і пішов за звичайним маршрутом. Він йшов і думав про ті 14 років, які прожив разом з Греєм.
Під ногами шаруділо жовте підсохле листя. Колись вони домовилися з дружиною, що це буде їх остання собака. Тоді їм було по 60, а Грею 5 місяців. Щеня було таким зворушливим, невгамовним, допитливим і талановитим. А тепер все це закінчилося. Петро Іванович розвернувся, і побрів до будинку.
Назустріч йому йшла дівчина, поруч з нею накульгував немолодий пес із сивою мордою.
– Ваш? – запитав Петро Іванович.
– Ні, – відповіла дівчина, – в сусідній квартирі чоловік помер, а вівчарка залишилася. Родичі дали два тижні, щоб її прилаштувати, інакше присплять або викинуть. А Джек вже старий, йому 10 років, і старий нікому не потрібен. Ось, заходжу в 11 квартиру, годую його, і вигулюю. Пробую прилаштувати.
– Удачі Вам, – сказав Петро Іванович, і пішов далі.
Весь день він думав про старого Джека, але так і не наважився поговорити з дружиною. Крутився ніч, і заснув під ранок. Він проспав довше ніж зазвичай, а коли встав, дружини не було вдома. На кухні лежала записка: «пішла в магазин».
Петро Іванович наважився, швидко одягнувся, схопив повідець Грея, і майже побіг до того дому, де зустрів дівчину. Вересневий дощ тарабанив по парасольці. Він подзвонив у квартиру. Йому відкрила струнка жінка.
– Я щодо собаки. Кажуть, Ви собаку віддаєте? – запитав Петро Іванович.
– А я його викинула, – відповіла жінка, – ось ще, тільки псини мені тут не вистачало.
– Але Ви ж говорили, що даєте 2 тижні.
– Та хіба важливо, що я говорила. Набрид, жер багато, і спати на диван ліз. Якщо вже він так Вам потрібен, пошукайте біля будинку, я його на вулицю виставила.
Петро Іванович обійшов навколо будинку, пробіг по кварталу, собаки ніде не було.
– Старий, довго на вулиці він не протягне, – подумав Петро Іванович, – треба одягнути куртку і піти пошукати.
Петро Іванович вже майже дійшов до свого будинку, коли зателефонувала дружина.
– Петрику, ти тільки не лайся, будь ласка. Знову якогось бомжа нагодувала, або кота з дерева зняла, – подумав Петро Іванович.
– Та кажи вже, – сказав він.– Ти знаєш, я йшла з магазину, а він сидів у дворі, через 2 будинки, прямо під дощем. І записка лежала: «Забирайте, не потрібен», і папка з його документами. Я знаю, Петрику, ми домовилися. Але він же сивий, як і ми. Ти тільки не сердься, Петрику.
Петро Іванович подивився вперед. Під струменями дощу, метрах в 20, стояла його дружина. В одній руці вона тримала сумку з продуктами, а в іншій – телефон. Джек сидів біля її ніг. Петро Іванович побіг до дружини. Її сиве волосся було мокрим, окуляри зовсім запотіли. Він поцілував її холодні щоки, і взяв покупки. Утрьох, під проливним дощем вони пішли додому.
Ви готові взяти дворового собаку в свій дім?
