Нещодавно до мене зателефонувала свекруха. Розмова у нас була не легка, адже вона заявила, що у неї зовсім нема грошей та не вистачає ні на продукти, ні на комунальні послуги. Я не знаю, що мені робити у такій ситуації, адже я у декретній відпустці, нещодавно народився первісток. Тому зараз у нашій родині працює тільки чоловік Микола.
– Ну тоді ви переїжджайте до мене, а ту квартиру, у якій ви живете, здавайте в оренду, – запропонувала жінка. Чесно кажучи, така ідея мені одразу не сподобалася.
Я з Миколою разом вже майже 5 років. Ось 6 місяців тому у нас народився первісток – синочок Петрик. Зараз ми живемо у моїй двокімнатній квартирі, яку колись мені подарували батьки. Такий подарунок полегшив нам життя, адже зараз ми б декілька років віддавали кредит.
Завжди, коли приходила у гості до свекрухи Галини Василівни, то чула тільки одне – пенсія. Вона вже нею просто марила, казала, що так набридла та робота і хоче пошвидше вже піти на заслужений відпочинок. Якраз у неї виповнився мінімальний стаж – одразу побігла писати заяву, оформляти документи і планувати, як проведе цю пенсію. Думала, що буде жити, як у Бога за пазухою.
Звісно, що її очікування були далекими від реальності. Пенсійних виплат тоді давали дуже мало, майже удвічі менші за зарплату. Тоді пані Галина вперше пожаліла про таке поспішне рішення. А вона ж так сподівалася на те, що буде подорожувати закордоном, купуватиме гарний одяг. А ось як вийшло! Тому свекруха почала нам часто телефонувати. Я одразу зрозуміла, що це вона не від щирого серця робить – хотіла так до сина підлеститися. На щастя, мій Микола дав чітко зрозуміти, що родині зараз також фінансові проблеми, тому на нас вона може навіть не розраховувати.
Ми запропонували їй знайти додатковий підробіток, щоб мати хоча б якісь заощадження. А вона відмовилася, мовляв, вже напрацювалася за всі ці роки і навіть не хоче знову думати про роботу. Тому одного дня у її сиву голову прийшла ідея – оренда квартири. Але не здавати свою. Вона поклала око на моє житло.
– У вас район хороший, ремонт нормальний. А у мене окрема кімната для вас є, будете там жити, – радісно щебетала свекруха у слухавку. Ще й додала, що з нею вигідно жити, адже вона буде з Петриком допомагати.
Однак, вона не згадала про одну дуже маленьку, але важливу річ – моя думка. Я, наприклад, не маю жодного бажання переїжджати зі своєї власної квартири. І тим паче ще ділити ці гроші навпіл. Вона ж у цю квартиру ні копійки не вклала. Знаю, що пані Галина ще жінка молода, може собі знайти роботу, навіть на пів ставки чи позмінно. Але ж ні, категорично проти.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Добре, що Коля мене підтримав у цій ситуації. Ми тоді дуже посварилися, вона дорікала, що ми такі погані та невдячні діти, адже не хочемо подумати про комфорт старенької жінки. Ніби це ми її примушували виходити на пенсію. Майже місяць не розмовляли, пані Галина навіть не телефонувала та не цікавилася, як здоров’я у її онука.
І ось декілька днів тому до нас хтось постукав у двері. Була субота, ранок, а так голосно гупали, немов хотіли двері вибити. Але на порозі стояла свекруха. З декількома валізами. Ще й так мило посміхалася та тримала у руках якийсь вазон.
– А я до вас, приймайте гостю! – радісно крикнула, що ледь малюка не розбудила. Нахабно почала розставляти свої речі, немов вона тут господиня.
А виявилися все дуже просто. Якщо я відмовилася від того, щоб здавати свою квартиру, то пані Галина пішла до нотаріуса та запропонувала для оренди своє житло. Через декілька днів знайшла молоду родину, підписала з ними договір, забрала гроші та вирішила переїхати до нас. І тепер ми маємо тіснитися тут. Але ж хіба вона порадилася зі мною, запитала дозволу? Хоча б просто зателефонувала та пояснила ситуацію. Але ж ні, треба ось так нахабно припхатися додому, немов її тут будуть з хлібом та сіллю зустрічати. Знаю, що допомоги від неї з дитиною я не дочекаюся, бо пані Галина байдужа до того. Навіть не уявляю, як вона свого сина змогла виховати, якщо не знає, як дитинці кашку заварюватися чи підгузки одягати. Зате буде цілими днями дивитися телевізор та з подругами пліткувати.
– Знаєте, ви можете пожити у моїй квартирі, але декілька днів. Тому, будь ласка, далі вже самі думайте, як жити. То не мої проблеми, – спокійно відповідаю такій нахабній гості.
Пані Галина миттю так почервоніла. Почала кричати, що я така безсердечна та погана невістка, раз родичку за поріг виганяю. Ще й сина почала проти мене намовляти. Але цього разу Коля чомусь став на сторону мами та почав її захищати.
– Якщо ти виганяєш мою маму, то я теж піду геть, – відповів чоловік.
Я не стала просити вибачення. Тому наступного ранку вони разом виносили свої речі, а я з малюком залишилася на квартирі. Свекруха навіть не попрощалася, тільки косо глянула на мене та щось прошепотіла під носа. Але мені і без них добре. Не вважаю, що винна у такій ситуації.
Микола протримався рівно тиждень. Знаю, що вони з мамою зараз орендують якусь невеличку однокімнатну квартиру на околиці міста. Потім почав телефонувати, просити вибачення. Благає прийняти його з мамою назад. От Миколу я ще готова впустити на поріг, адже ми родина та у нас є маленький син. Однак, свекруху я навіть бачити не хочу. Сама наробила стільки проблем – то нехай і вирішує, вже у такому віці треба наперед подумати про наслідки. Тепер я взагалі не знаю, чи є сенс далі жити з таким горе-чоловіком та його матусею.
Хто не правий у цій ситуації? Варто прийняти свекруху чи прогнати геть? Чому?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
