Інколи я їжджу автобусом, хоча чоловік має машину. Але мова не йде про міські, які курсують тільки з одної точки міста в іншу. Ця розповідь стосується міжміських транспортів.
Але для початку я поясню, як влаштований такий транспорт. Можливо, що хтось з читачів ніколи не їздив у міжміських автобусах. Зазвичай, там 30-50 сидінь і для поїздки потрібно обов’язково придбати квиток на вокзалі, який показує ваше місце за номером розташування крісел у салоні. Стоячи їздити забороняється і водій має повне право відмовитися від пасажира, який не купив квиток. Здавалося, для цього не потрібно багато зусиль: купив квиток, показав водієві, сів на своє місце. Ось така покрокова інструкція.
До рідного міста, де я виросла, їхати 5 годин. У поїздку я намагаюся не брати багато речей – два пакети та сумка, у якій був телефон, гроші, навушники та книга. Адже дорога довга, тому треба себе чимось зайняти цікавим. Але у пакетах були доволі крихкі речі, які легко можна було розбити. Боялася, що у багажнику вони можуть пошкодитися, тому купила два квитки – для себе та пакетів. Поклала на сусіднє крісло.
Я їхала в середу зранку. Робочий день, нема багато пасажирів та ажіотажу на дорозі. Та і місць залишилося достатньо для решти – близько 10 крісел чи більше. Під час посадки я одразу показала водієві два квитки та пояснила ситуацію. Чоловік кивнув на знак згоди та попросив пройти в салон.
Обрала для себе місце біля вікна, сумки поставила збоку. Поступово кількість людей в автобусі збільшувалася – відповідно, вільних крісел ставало все менше й менше з кожною зупинкою. Але це не були пасажири, які мали їхати від початкової станції до кінцевої точки маршруту. Річ у тому, що такі міжміські автобуси проїжджають повз села і підбирають людей, яким по дорозі.
Хоча так не можна. Навіть якщо вони хочуть проїхатися 5 хвилин від одного села до іншого, то мають купити квиток. Однак, вони просто тицяють гроші в руки водієві та проходять у салон. Ніхто не заперечував, адже ми всі люди. Можливо, що сільський автобус затримується, а справи термінові.
Так порожні місця знаходили нових “власників”, хоча ті їхали зайцем. Я досить часто їжджу додому саме цим рейсовим автобусом та помічаю, що деякі водії спеціально не підбирають таких попутників, адже у них нема квитків. Совісний працівник, дотримується правил. Але цього разу за кермом, здається, був інший чоловік, який зупинявся за кожним помахом руки.
Деякі пасажири, які їхали зі мною від міста, бурмотіли собі щось під носа, мовляв “як у маршрутці їдемо”. Однак, я не звертала уваги на цю ситуацію, спостерігала краєвиди з вікна. Згодом, залишилося всього 5 вільних місць, але вони були розташовані у задній частині автобуса, одразу біля багажника. Ну і моє.
Водій в черговий раз зупинився та у салон зайшла огрядна жіночка, на вигляд років 45. Дала водієві декілька гривень – здається, що їй недалеко їхати. Та і речей багато не мала, одна сумка на плечі. Я тоді слухала музику, тому не одразу почула її слова. Повернула голову до неї, коли та штурхнула мене у руку.
– Перепрошую? – здивованим тоном запитую.
– Речі забери – різко відповіла пасажирка.
Тоді я відчула – конфлікт неминучий. Здається, що їй було байдуже на чужий комфорт, головне – знайти вільне місце.
– Я не хочу лізти аж туди, в кінець, заберіть свої речі.
Нагадую, що я заплатила за це місце і водій нічого не мав проти цього!
– Ви не бачите, що тут зайнято? І в мене є квиток, який підтверджує, що це моє місце.
– Але тут ніхто не сидить! Забери речі, я сісти хочу! – далі вперто говорила жінка.
Тоді у розмову втрутилася дівчина, яка сиділа позаду та підтримала мене:
– Якщо людина придбала на касі у перевізника квиток на це місце, то означає, що воно зайняте. Яка різниця, що там лежить? А ваш квиток де?
Тоді почалася словесна перепалка між нами трьома. Водій не витримав, зупинив автобус та підійшов до нас.
– Дівчино, ви не маєте права займати порожнє місце. Будь ласка, заберіть свої речі. Нехай інший пасажир сяде.
Далі почав читати нотації, немов я мала дитина. Що ж то за виховання, що я старших не поважаю та не хочу поступитися місцем. Звісно, що ніхто не звертав уваги на те, що у мене є два квитки, які я придбала за свої гроші! Вирішила, що буду йти до останнього. Але жінка вже почала кричати на весь салон та обзивати поганими словами не тільки мене, а й решта людей.
Я розсердилася. Попросила у водія спеціальну карту розсаджування – листок, де позначено вільні та зайняті місця в автобусі. Виходить, що йому все одно на свої обов’язки та роботу? Та і хто з нас правий – я, яка купила квиток і маю його чи жінка, яка просто дала гроші водієві та хоче проїхати декілька зупинок у сусіднє село?
– Жіночко, будь ласка, займіть інші вільні місця або вийдіть з автобуса – нервово відповів водій. Здається, що він встиг пожаліти про те, що зупинився та підібрав цього “чудового” пасажира.
Жінка, насупивши брови, пішла все-таки в останній ряд автобуса. Далі всі їхали мовчки. А водій вирішив не зупинятися у селах та підбирати таких попутників. Хоча багато хто махав рукою.
Чи правильно вчинила дівчина у такій ситуації?
