Тоді я гадала, що Олексій – моє справжнє та щире кохання. Ми зустрілися у друга на святкуванні Нового Року. Олексій тоді був кавалером, запросив на танці, наливав шампанське, подавав страви. А ще на ранок допоміг помити посуд та провів додому.
Далі почалася романтика – квіти, побачення, поцілунки на останньому ряді кіно. Почувалася головною героїнею у романтичній комедії, де навкруги пташки співають. Згодом Олексій запропонував з’їхатися:
– Мені вже набридло до тебе їздити з одного кінця міста в інше. Тим паче, у мене є квартира, там колись бабуся жила та на мене її переписала. Ми вже дорослі люди, разом заживемо.
Тоді я від щастя стрибала аж до неба – думала, що ми перейшли на новий етап стосунків, не за горами вже й весілля і все так буде казково!
Дійсно, перший місяць все було добре. Ми проводили разом багато часу, гуляли, дивилися фільми, друзів у гості запрошували. Правда, за рік часу я пропозиції не дочекалася.
– Не треба ще поспішати, ми молоді. А шлюб – то справа серйозна.
Правда, я дуже хотіла заміж. Вже уявляла себе у красивій білій сукні, з яким великим розмахом ми святкуємо весілля, всі подруги заздрять моєму щастю. Тому вирішила схитрити та піти на один відчайдушний крок.
Тоді я пила спеціальні пігулки протизаплідні, Олексій сам наполягав. Мовляв, ліки – то найкращий захист. Тому я припинила їх пити, замінила баночку на звичайні вітаміни. А ще була у гінеколога, то лікар сказав, що у мене все добре і я швидко можу завагітніти.
І вона мала рацію. Вже через місяць я побачила омріяні дві смужки на тесті. Зі сльозами на очах побігла до Олексія, а подумки вже складала список гостей на весілля.
– Ти що, ненормальна? Взагалі здуріла? – диким криком репетував Олексій. Він навіть у смітник викинув тест.
Я не розуміла, що відбувається. Адже у нас буде малюк, Олексій навпаки мав радіти за нас!
– Але ж..
– Ти просто дурна дівчина! Я казав тобі, що поки не хочу мати дітей! Ні, я ще до такого не готовий, йди до лікаря!
– Але я не можу, це ж наша дитина.
– Ні, це тільки твоя проблема! Все, забирай геть свої речі, я тебе бачити не хочу!
Того ж вечора я викликала таксі та поїхала до батьків у село. Їм сказала, що просто вирішила відпочити та погостювати. За сварку та вагітність навіть не заїкалася.
Майже тиждень Олексій не телефонував та не писав. Тільки через пошту відправив деякі речі. А мама вже почала здогадуватися, що я не просто так приїхала “в гості”. Тому я вирішила їй все розповісти
– Ну, нічого, виховаємо нашого онука. Ти про те, щоб до лікаря йти, навіть не думай, бо то гріх!
Така підтримка послабила моє горе, але воно не зникло. Майже щодня я молила Бога, щоб Олексій повернувся до мене, вже й сама їхала до нього на квартиру, але він змінив замки. Спільні друзі казали, що він взагалі збирається переїхати в інше місто чи країну.
Минуло вже 5 років. Звісно, що Олексій жодного разу не бачив Артемка, навіть з днем народженням не вітав. А про аліменти я взагалі мовчу.
Однак, ця проблема мене не турбує – батьки допомагають, я з малюком сиджу, гроші є. Правда, досі совість гризе – а чи правильно тоді я вчинила? Адже по суті, Артемко зруйнував наше щастя.
Можливо, я дійсно погано вчинила, що вирішила навмисне завагітніти? Олексій мав рацію – ми були молоді, не готові до такого. А зараз я дивлюся на сина та бачу в його очах Олексія.
Так через своє кохання я залишилася матір’ю-одиначкою. Інколи взагалі себе картаю, що не зробила аборт. Адже тепер самотужки виховую небажану дитину та сумую за коханим.
На Вашу думку, дівчина вчинила правильно? Ви б змогли дати другий шанс Олексієві?
