Зараз бути інтерном досить складно у нашій країні. Важка робота, мізерна зарплата та буркітливі пацієнти. Цю картину я з Орестом бачили щодня. Ми тоді зустрічалися майже 3 роки. Добре, що моя мати допомогла нам й дозволила пожити в неї, поки не назбираємо грошей на власне житло. У мами була велика трикімнатна квартира, тому ми добре жили. Правда, через нічні чергування, незаплановані виклики та операції я рідко бачила коханого. Боялася, щоб романтика у наших стосунках не згасла.
Нещодавно я народила донечку Марію. Зараз мій чоловік хороший лікар, працює у приватній клініці. Змогли назбирати грошей та купили квартиру неподалік роботи. Велика та простора, ми про таку завжди мріяли! Часто до нас у гості приходили друзі. Тоді у клініці з’явилося вакантне місце, якраз для мене. А моя мама вийшла на пенсію, тому з радістю погодилася няньчитися з онукою, поки ми будемо працювати.
Я з Орестом якось обідала у столовій. Раптом біля нього присіла ефектна білявка та почала мило розмовляти, немов вони знайомі 100 років! Чоловік жартував та посміхався, удавав, що мене нема поруч. Ще й дівчина відкрито фліртувала з ним. Хоча до того Орест мені ледь не зі сльозами на очах розповідав про пацієнтку та яка була складна операція. А тут бісики пускає!
Коли ми востаннє так розмовляли? У нас була одна тема для розмови – робота. Немов ми не подружжя, а просто колеги. Але ж у нас є маленька донечка, могли б кудись поїхати на вихідні, відпочити разом. Ми все-таки родина! Не згадаю, коли він востаннє мене цілував, говорив комплімент чи просто засинали разом в обіймах. А з білявко поводився так, немов закоханий школяр. Забув про моє існування та навіть нас не познайомив. Ніби я просто була невидимкою. Піднявся та пішов до себе у кабінет.
Декілька днів тому я дуже сварилася із санітаркою, бо вона не виконує свої обов’язки. Звісно, що її ніхто не хотів звільняти, але дорікнути раз треба було:
– Чому ви воду не змінюєте? На підлозі у палатах бруд, а там лежать пацієнти! У нас має бути стерильна чистота!
– Та краще б ви так за своїм чоловіком дивилися, ніж за підлогою! – сказала вона й голосно грюкнула дверима.
Я ще декілька хвилин стояла у кабінеті та прокручувала її фразу. Що вона мала на увазі? Можливо, що просто переплутала мого чоловіка з кимось іншим? Тут всі у білих халатах, окулярах, захисних масках – нікого не впізнаєш. Вирішила її наздогнати.
– Що це ви говорите? При чім тут мій Орест?
– А ти хіба не в курсі останніх подій ? От бідолаха, про це вже кожен лікар знає. Він часто заходить у гості до новенької лікарки, вона на 2 поверхи вище сидить, лор. Звати, здається, Інна. Така білявка гарненька. Весь час каблуками клацає. Часто бачу, як він їй каву заносить до кабінету.
Не може бути. Ні, мій чоловік не такий. Можливо, що це просто плітки. Ввечері його про все розпитаю.
– А ти така наївна та віриш старій бабі, яка навіть підлогу помити не може? Ну я звертаюся до Інни за консультацією, мені потрібна її допомога часто! І взагалі, я дуже втомився, так що дай мені спокою зі своїми допитами! – дорікав Орест. Тоді він ще довго зі мною не розмовляв та уникав мене вдома й на роботі.
Дивно. Досвідчений лікар буде звертатися за порадою до молоденької дівчини, яка тільки рік тому університет закінчила?
Через день після розмови я побачила їх у коридорі. Орест ніжно обіймав Інну за талію та вони голосно сміялися. А коли він востаннє мене так обіймав? Коли востаннє змушував сміятися? Тоді я почала помалу божеволіти. Могла шпигувати за ним з роботи додому, рилася в телефоні та за робочим столом. Навіть коли випадала вільна хвилинка, то бігла до нього у кабінет. Він немов відчував такий контроль, тому ми могли полаятися при пацієнтах чи колегах.
Ось на роботі корпоратив, Новий Рік. Я купила Орестові красиву краватку й білу сорочку. Хотіла заховати подарунок у шафу, але знайшла там велику коробку. Вона була обгорнута червоною стрічкою, красивим папером. Допитливість взяла гору та я її відкрила. Вишукані золоті сережки. Я давно про такі мріяла. Можливо, що це буде жест для примирення?
Тоді на святі я трішки перебрала з алкоголем. Почала шукати Ореста – ніде нема. Раптом моя колега каже, що бачила, як він пішов до свого кабінету. Я підійшла до дверей та почула жіночий сміх. Там був Орест. Разом з Інною. Не знаю, чи це алкоголь додав мені такої сміливості, але я смикнула за ручку та відчинила двері.
На підлозі був білий халат та порвана поробка з-під сережок. Красивий подарунок, але шкода, що не для мене.
Швидко вибігла з лікарні, навіть забула пальто одягнути, хоча тоді була хурделиця. Не хотіла, щоб всі працівники бачили мої сльози. Викликала таксі та поїхала додому. Не пам’ятаю, як відчинила двері та зайшла у ванну. Тоді я голосно плакала й кричала від болю. Так і заснула на холодній підлозі у сльозах й у розкішній вечірній сукні.
Я досі вірю, що Орест мене кохає. Можливо, що він незабаром охолоне до Інни та покине її? Я з радістю прийму його у родину й ми будемо далі жити разом довго та щасливо. У нас є маленька донька, як вона буде без тата? Однак, тепер Орест почав затримуватися на роботі, навіть у вихідні брав додаткові зміни. Мені нічого не говорив. Здавалося, що він перестав мене навіть помічати вдома.
Я просто хочу зберегти нашу родину. Якщо вже не заради себе, то для Марійки…
Що ви можете порадити жінці у такій ситуації? Варто дати Оресту другий шанс чи подати заяву на розлучення?
