Зараз бути інтерном досить складно у нашій країні. Важка робота, мізерна зарплата та буркітливі пацієнти. Цю картину я з Орестом бачили щодня. Ми тоді зустрічалися майже 3 роки. Добре, що моя мати допомогла нам й дозволила пожити в неї, поки не назбираємо грошей на власне житло. У мами була велика трикімнатна квартира, тому ми добре жили. Правда, через нічні чергування, незаплановані виклики та операції я рідко бачила коханого. Боялася, щоб романтика у наших стосунках не згасла.
Нещодавно я народила донечку Марію. Зараз мій чоловік хороший лікар, працює у приватній клініці. Змогли назбирати грошей та купили квартиру неподалік роботи. Велика та простора, ми про таку завжди мріяли! Часто до нас у гості приходили друзі. Тоді у клініці з’явилося вакантне місце, якраз для мене. А моя мама вийшла на пенсію, тому з радістю погодилася няньчитися з онукою, поки ми будемо працювати.
Я з Орестом якось обідала у столовій. Раптом біля нього присіла ефектна білявка та почала мило розмовляти, немов вони знайомі 100 років! Чоловік жартував та посміхався, удавав, що мене нема поруч. Ще й дівчина відкрито фліртувала з ним. Хоча до того Орест мені ледь не зі сльозами на очах розповідав про пацієнтку та яка була складна операція. А тут бісики пускає!
Коли ми востаннє так розмовляли? У нас була одна тема для розмови – робота. Немов ми не подружжя, а просто колеги. Але ж у нас є маленька донечка, могли б кудись поїхати на вихідні, відпочити разом. Ми все-таки родина! Не згадаю, коли він востаннє мене цілував, говорив комплімент чи просто засинали разом в обіймах. А з білявко поводився так, немов закоханий школяр. Забув про моє існування та навіть нас не познайомив. Ніби я просто була невидимкою. Піднявся та пішов до себе у кабінет.
Декілька днів тому я дуже сварилася із санітаркою, бо вона не виконує свої обов’язки. Звісно, що її ніхто не хотів звільняти, але дорікнути раз треба було:
– Чому ви воду не змінюєте? На підлозі у палатах бруд, а там лежать пацієнти! У нас має бути стерильна чистота!
– Та краще б ви так за своїм чоловіком дивилися, ніж за підлогою! – сказала вона й голосно грюкнула дверима.
Я ще декілька хвилин стояла у кабінеті та прокручувала її фразу. Що вона мала на увазі? Можливо, що просто переплутала мого чоловіка з кимось іншим? Тут всі у білих халатах, окулярах, захисних масках – нікого не впізнаєш. Вирішила її наздогнати.
– Що це ви говорите? При чім тут мій Орест?
– А ти хіба не в курсі останніх подій ? От бідолаха, про це вже кожен лікар знає. Він часто заходить у гості до новенької лікарки, вона на 2 поверхи вище сидить, лор. Звати, здається, Інна. Така білявка гарненька. Весь час каблуками клацає. Часто бачу, як він їй каву заносить до кабінету.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Не може бути. Ні, мій чоловік не такий. Можливо, що це просто плітки. Ввечері його про все розпитаю.
– А ти така наївна та віриш старій бабі, яка навіть підлогу помити не може? Ну я звертаюся до Інни за консультацією, мені потрібна її допомога часто! І взагалі, я дуже втомився, так що дай мені спокою зі своїми допитами! – дорікав Орест. Тоді він ще довго зі мною не розмовляв та уникав мене вдома й на роботі.
Дивно. Досвідчений лікар буде звертатися за порадою до молоденької дівчини, яка тільки рік тому університет закінчила?
Через день після розмови я побачила їх у коридорі. Орест ніжно обіймав Інну за талію та вони голосно сміялися. А коли він востаннє мене так обіймав? Коли востаннє змушував сміятися? Тоді я почала помалу божеволіти. Могла шпигувати за ним з роботи додому, рилася в телефоні та за робочим столом. Навіть коли випадала вільна хвилинка, то бігла до нього у кабінет. Він немов відчував такий контроль, тому ми могли полаятися при пацієнтах чи колегах.
Ось на роботі корпоратив, Новий Рік. Я купила Орестові красиву краватку й білу сорочку. Хотіла заховати подарунок у шафу, але знайшла там велику коробку. Вона була обгорнута червоною стрічкою, красивим папером. Допитливість взяла гору та я її відкрила. Вишукані золоті сережки. Я давно про такі мріяла. Можливо, що це буде жест для примирення?
Тоді на святі я трішки перебрала з алкоголем. Почала шукати Ореста – ніде нема. Раптом моя колега каже, що бачила, як він пішов до свого кабінету. Я підійшла до дверей та почула жіночий сміх. Там був Орест. Разом з Інною. Не знаю, чи це алкоголь додав мені такої сміливості, але я смикнула за ручку та відчинила двері.
На підлозі був білий халат та порвана поробка з-під сережок. Красивий подарунок, але шкода, що не для мене.
Швидко вибігла з лікарні, навіть забула пальто одягнути, хоча тоді була хурделиця. Не хотіла, щоб всі працівники бачили мої сльози. Викликала таксі та поїхала додому. Не пам’ятаю, як відчинила двері та зайшла у ванну. Тоді я голосно плакала й кричала від болю. Так і заснула на холодній підлозі у сльозах й у розкішній вечірній сукні.
Я досі вірю, що Орест мене кохає. Можливо, що він незабаром охолоне до Інни та покине її? Я з радістю прийму його у родину й ми будемо далі жити разом довго та щасливо. У нас є маленька донька, як вона буде без тата? Однак, тепер Орест почав затримуватися на роботі, навіть у вихідні брав додаткові зміни. Мені нічого не говорив. Здавалося, що він перестав мене навіть помічати вдома.
Я просто хочу зберегти нашу родину. Якщо вже не заради себе, то для Марійки…
Що ви можете порадити жінці у такій ситуації? Варто дати Оресту другий шанс чи подати заяву на розлучення?
