Моя історія кохання починалася дуже красиво. З Дмитром ми познайомилися на корпоративній вечірці, і відтоді вже ніколи не розлучалися. Він дарував мені кожен день квіти, на свята дорогі прикраси, дуже дбав про мене, буквально здував порошинки.
Незабаром Діма зробив мені пропозицію. Природно, я відразу ж погодилася. Весілля у нас було дуже шикарне. Я запросила всіх своїх друзів і знайомих. Багато з них відверто заздрили мені, а я була на сьомому небі від щастя. Після одруження ми вирішили тимчасово пожити у мене. Діма на той час закінчував будівництво нашого будинку за містом. Мама нас прийняла з задоволенням. Дмитро дуже їй сподобався, вона щиро раділа моєму щастю. Сама вона була самотньою. Батько нас покинув давно, а мама ніяк не могла знайти собі гідну пару, хоч і була дуже красивою, і відмінно виглядала для свого віку.
В той день я прокинулася рано через своє самопочуття. Мені вже кілька днів було погано, жахливо паморочилося в голові, апетит зовсім пропав. Я вирішила піти до лікаря. Пройшовши обстеження я з тривогою чекала вердикту, але лікар повідомив мені радісну новину – я була вагітна. Мені хотілося відразу ж зателефонувати чоловіку і повідомити йому радісну новину, але я вирішила не поспішати – краще дочекатися вечора і зробити це в урочистій обстановці.
Після обіду Діма заїхав за мною, ми поїхали дивитися свій будинок, потрібно було вибрати місце для басейну. Чоловік хотів, щоб саме я знайшла відповідне місце. Будівництво будинку вже завершувалося. Я ходила на подвір’ї в передчутті швидкого переїзду. Уже пригледіла кімнату для нашого малюка, уявляючи, як він бігає по всьому будинку, розкидаючи іграшки.
Діма завіз мене назад додому, а сам поїхав на роботу, обіцяючи скоро повернутися. Я накрила святковий стіл, приготувала свічки і почала чекати коханого, уявляючи, як він зараз зрадіє. Але час минав, а Діми все не було. На телефонний дзвінок він не відповідав. Я вирішила піти до мами, розповісти їй про те, що вона скоро стане бабусею, та і її не було вдома. Не дочекавшись чоловіка, я заснула прямо в вітальні.
Прокинувшись вже вночі, я захотіла пити. Тихенько пробралася на кухню, щоб не розбудити своїх. Увімкнувши світло на кухні, я побачила моторошну картину – мій чоловік розвалився на кухонному дивані, на руках у нього сиділа моя мати, вони пристрасно цілувалися. Я закричала, і вибігла з кухні. В цю мить все моє життя звалилося. Я сиділа до ранку, втупившись в одну точку. У мене не було ні сліз, ні емоцій. Мені здавалося, що я померла. Мати з чоловіком до мене навіть не зайшли. Я, напевно, чекала будь-яких пояснень, хоча як можна було пояснити цю дичину?
Я почала збирати речі. Я не знала, що мені робити, і куди йти, але точно вирішила йти, бігти з цього будинку. Вийшовши з валізою в коридор я виявила, що вдома нікого немає. Діма з матір’ю, мабуть, вирішили усамітнитися і не заважати мені. Я поїхала на вокзал, купила квиток на перший же поїзд, навіть не вникаючи куди він їде. Мені хотілося швидше виїхати з цього міста, не важливо куди, головне якомога далі. Приїхала я невелике селище, відразу ж орендувала собі квартиру, тиждень майже не виходила з дому. Весь час лежала на дивані, як божевільна.
Дитину я втратила. Напевно, це було на краще, адже мені самій жити не хотілося.
Вийшовши в перший раз за весь час на вулицю, я пішла в аптеку і купила кілька упаковок снодійного і відразу ж пішла назад додому. Випивши пристойну дозу ліків, я заснула. Прокинулась я вже в лікарні. Біля мене сидів якийсь хлопець і мило посміхався мені. Як з’ясувалося пізніше, це був мій сусід Олег. Він тільки закінчив у своїй квартирі дорогий ремонт, як одразу побачив, що його заливають сусіди зверху. Тоді він побіг наверх і довго дзвонив і стукав у двері. Зрозумівши, що ніхто не відкриє, Олег набрався нахабства і з одного удару вибив двері. Він відразу ж перекрив воду у ванній, а потім виявив мене. Побачивши на столі порожні упаковки від ліків, Олег все зрозумів і викликав швидку. Як справжній джентльмен він вирішив взяти мене під опіку.
Минув час, я вийшла заміж за Олега. Тільки завдяки йому я знову відчула себе щасливою і зрозуміла, що таке справжнє кохання. У нас було двоє прекрасних дітей і щаслива міцна сім’я. Через 10 років у мене пролунав дзвінок з минулого. Дзвонила моя матір. Вона трагічним голосом повідомила мені про те, що тяжко хвора і потребує моєї допомоги. Я відповіла їй, що вона помилилася номером, і у мене не було матері. Не знаю, можливо я вчинила дуже жорстко, але є такі речі, які пробачити не можна навіть через 10 років.
А ви як вважаєте?
