Мої сини – це моє найбільше надбання! Я вірила, що разом з моїм Миколою ми виховали справжніх чоловіків, які можуть стати надійною опорою для своїх обраниць. Я й припустити не могла, якою була наївною!
Якось посеред ночі мій спокійний сон перервав телефонний дзвінок. Телефонувала Злата – дівчина мого молодшого сина. Злякалася я, звісно, не на жарт. Невже щось погане могло трапитися з моїм Васильком?!
Коли я взяла слухавку, то могла чути лише тихе схлипування дівчини.
– Злато, що трапилося? Щось з Василем? Відповідай, дитино, не мовчи! – налякано кричала я.
– Ні, з ним все гаразд. Це у мене біда, – відповіла дівчина.
– Яка біда? Що з тобою?
Я хвилювалася за Злату, наче за рідну доньку. Вона завжди мені подобалася: дівчина спокійна, працьовита, ще й господиня гарна. Та це все не було у ній головним. Вона кохала мого сина усім серцем, а чого ще для щастя треба?!
– Я вагітна від вашого сина, – сказала мені Злата, – але не хочу робити аборт! Будь ласка, не змушуйте мене його робити. Я не переживу цього вдруге!
Я не могла оговтатися від того, що почула декілька секунд тому. Як це все розуміти, про який аборт вона говорить?
Далі вона розповіла мені, що три роки тому завагітніла первістком, але мій любий синочок сказав їй, що його батьки проти дітей у такому юному віці, тож коли вона народить, то я та його батько залишать молоду пару без копійки і даху над головою. Злата злякалася за себе і за дитину, але вбивати її навіть і не думала.
Народила, назвала Оленкою і віддала батькам на опіку. Долею дитини навіть не цікавилася – боялася, що коханий розсердиться і покине її. Усі зароблені гроші вона надсилала своєму батькові в село, аби той купував для донечки все, чого вона потребуватиме. Шкода, що мати її померла, хто-хто, а вона б точно ніколи не покинула дитинку напризволяще.
Я не йняла віри її словам, в голові крутилася думка: “Невже мій син здатний на таку підлість?!”
– Златочко, не плач. Тобі в твоєму стані це суворо заборонено. Повір мені, я тобі не ворог. Про твою першу вагітність я нічого навіть не знала. Василь ніколи нам із батьком й словом не обмовився про це. Я мрію про онуків, тому забудь про аборт. Краще думай, як за 9 місяців назвеш сина, – лагідно заспокоювала я налякану дівчину.
Не довго думаючи, я додала:
– Скажи мені, де живе твій батько, я дуже хочу побачити свою онучку.
Наступного ранку я вже сиділа в електричці і шалено нервувала, бо знала, що за декілька хвилин побачу маленьку Оленку.
Коли я знайшла потрібний мені будинок, то вжахнулася від того, кого зустріла на порозі. Переді мною стояв чоловік, від якого смерділо алкоголем за кілька метрів. Стало зрозуміло, куди він витрачає гроші, які йому донька надсилає на утримування онучки.
– Ти хто така? – суворо спитав п’яний батько Злати.
– Я бабуся Оленки, приїхала навідатися до неї в гості.
Та схоже йому було до неї зовсім байдуже. Я підбігла до маленького ліжечка і побачила дуже худеньку, зморену дівчинку. Її ніжка була прив’язана до ліжечка! На шкірі був незрозумілий висип.
На декілька хвилин мене накрило хвилею розпачу, злості і сорому. Я не розуміла, чому дитина так тяжко розплачується за помилки кількох дорослих людей.
Я схопила її на руки і забрала з того жахливого місця.
Коли я заглядала в очі свого Василя, який дивився на свою зморену кровинку, то сподівалася, що йому стане соромно.
Він ще поки всього не зрозумів, але Злату заміж покликав. Будемо сподіватися, що батьківські почуття знайдуть відгук в його серці, і він усвідомить свою провину, хоча б спробувавши її спокутувати.
Чи правильно вчинила жінка?
Які емоції у вас викликала Злата?
