Юру я знала іще з дитинства. Наші батьки були найкращими друзями, тому навіть не сумнівалися, що коли ми з Юрком подорослішаємо, вони ще й породичаються між собою.
На 4 рік наших із ним стосунків я дізналася, що вагітна. Моєму щастю не було меж! Не могла дочекатися того моменту, коли Юра на радощах підхопить мене на руки і кричатиме усім, що невдовзі стане батьком.
Не так сталося, як гадалося. Коли я про все йому розповіла, то почула лише декілька фраз, в яких було повно звинувачень і ні крапельки любові чи щастя:
– Не можу повірити, що ти це допустила. Ти ж дівчина! Мала б мати голову на плечах. Як же нам тепер вирішувати цю проблему? – розгублено чухав потилицю чоловік, яким я захоплювалася ще кілька хвилин тому.
– Проблему?! Наш малюк для тебе проблема? Знаєш, а я передумала. Моїй дитині не потрібен такий батько, як ти. І без тебе проживу, – різко відповіла я, задихаючись від образи.
Юра зітхнув з полегшенням, обернувся і зник з мого життя, ні хвилини не сумніваючись у тому, що його вчинок правильний.
Цілий місяць я намагалася прийти до тями. Ніяк не могла повірити в те, що кохана людина могла завдати мені такого болю. В глибині душі я все ще сподівалася, що Юра повернеться.
Минали дні, а цього так і не сталося.
Всі мої думки були зайняті лише тривогою про наше з малюком майбутнє. Моя краща подруга добре мене знала, тому могла припустити, що зараз відбувається в моїй голові.
– Так, Аліно, годі собі мізки ламати! Давай підемо з тобою в кафе, відволічешся хоч трохи. Я ж тебе знаю, як твій животик почне збільшуватися – тебе взагалі тоді за межі парку нікуди не вдасться витягти.
Як би я не відбивалася від наполегливої подруги, але її впертість таки перемогла мою хандру. Я одягла красиве платтячко, яке невдовзі на мені не застібнеться, і ми пішли ласувати морозивом.
Поки ми пліткували про нове життя і кохання мого колишнього, на нас увесь час витріщалися хлопці з сусіднього столика.
– Та нащо тобі слухати про того негідника. Ти поглянь краще, якими очима на тебе дивиться той красунчик, – сміялася подруга, – зараз дірку в тобі пропалить.
Я намагалася ніяк не реагувати на відкритий флірт з боку хлопця. Я ношу під серцем дитину – це для мене зараз найважливіше. Та й кому потрібна дівчина з животом?
Але хлопці виявилися наполегливішими, ніж здавалися на перший погляд. Підсіли до нас за столик, а потім запропонували провести нас із подругою додому. Було ще світло на вулиці, тож ми погодилися.
Дорогою до мого дому Сашко не припиняв казати, що відчуває, що я – його кохання з першого погляду. Я серйозно це не сприймала, тільки сміялася у відповідь.
Коли він сказав, що запрошує мене на побачення, я відповіла:
– Слухай, Сашко, знайди собі іншу дівчину. Я вагітна, тому тобі не варто витрачати на мене свій час.
– Зрозуміло, – протягнув хлопець, після чого запанувала тиша.
Я чекала того моменту, коли він ввічливо попрощається і кинеться навтьоки, але він продовжив свою відповідь і сказав:
– Тоді я запрошую вас обох. Сподіваюся, малюк не буде проти прогулянки в парку? – усміхаючись, запитав Сашко.
В ту хвилину я дивилася на нього, як на справжній подарунок з небес. Минуло вже 2 роки з того часу, як ми одружилися, а я й далі дивлюся на нього очима повними захоплення.
Досі не можу повірити, що зустріла чоловіка, який прийняв мене, зміг полюбити мою дитину, як власну, хоча всі навколо говорили йому, що він вартий кращої. Та навіть я із цим погоджувалася.
Але як каже Сашко:
– Кохання свого життя не обирають – це ж подарунок від Бога. А хіба можна знайти щось краще?!
Чи вірите ви у кохання з першого погляду?
