Я вже просто не могла жити з чоловіком, який ніколи нічого не робить. Коли не повернуся з роботи додому – він лежить на дивані, телевізор переглядає. Я втомлена, ледве ноги до хати принесла, а допомогти мені нікому.
Наш Іванко іще маленький, тільки от у другий клас пішов. З ним займатися потрібно, сидіти над ним щовечора. Хіба у мене є на це сили і час? Мені ж іще на кухні доводиться до опівночі біля плити стояти.
А Миколі моєму – море по коліна. Мало того, у нього навіть роботи стабільної нема. Та й навіщо йому працювати, якщо у дружини на шиї сидіти так зручно?
Набридло мені так жити, вирішила порадитися з тіткою, що робити з таким чоловіком.
– Тітко Людо, я більше не можу усе на собі тягти! Але й виганяти з хати Миколу шкода. Вже краще б пішов до якоїсь іншої жінки. Мене б і сумління не мучило, і працювати б на нього не довелося.
– То в чому проблема? Підшукаймо твоєму лінивцю якусь кандидатуру. Тільки хто його такого візьме? Треба спершу його трохи виховати, натренувати до сімейного життя.
– Та як же я це зроблю? У мене вже стільки років нічого не виходить.
– А ти спробуй нові методи. Не замовчуй проблеми, як завжди, а відверто кажи йому про все, що тебе не влаштовує. Не соромся висловлювати йому свої бажання. От побачиш, почне змінюватися твій Микола.
Вирішила ризикнути таки. Прийшла додому і заявила чоловікові, що втомлена, тому займатися із сином сьогодні доведеться йому.
Вже готова була кричати, сперечатися, переконувати його, але, на мій подив, Микола одразу встав з ліжка і побіг до Іванка в кімнату.
Минула ціла година, а у них за дверима тиша. Злякалася аж за них обох. Обережно заглядаю, а чоловік активно пояснює синові, що таке дроби. І то ж так спокійно, без нервів – не те, що я.
Наступного дня Микола здивував мене іще більше.
– Сьогодні після вечері ти миєш посуд, бо в мене такий важкий день був, що я ніг своїх не відчуваю.
– Добре, звісно.
Мені мало очі не випали. Помив Микола посуд, витер його, натер до блиску. А після цього сказав:
– Давай я завтра ще й вечерю сам приготую, якщо ти, звісно, не заперечуватимеш.
Я була тільки за, тому коли повернулася після роботи, на мене вже чекала смачна запечена курка, моя улюблена смажена картопля і навіть десерт.
Не минуло й місяця, відколи я почала реалізовувати стратегію своєї тітки, як чоловік почав змінюватися просто на моїх очах.
Все по дому робив: і готував, і прибирав, і з сином займався. У малого навіть оцінки покращилися.
Глибоко в душі я щиро цьому раділа, але постійно нагадувала собі, що змінюю Миколу для іншої жінки, тому надто зачаровуватися ним зовсім не варто.
Тим паче, що це за чоловік такий, який не може забезпечити свою сім’ю?!
Тітка Люба порадила мені знайти чоловікові роботу.
– Та що Ви таке кажете? Хіба ж він мене послухає?
– А ти спробуй! Раптом йому треба бодай трішки допомогти.
Знову погодилася з нею. Через своїх знайомих з’ясувала, що в одну будівельну фірму потрібен слюсар, а це якраз профіль мого Миколи.
Сама про все домовилася, узгодила час співбесіди, а Миколу вирішила просто поставити перед фактом. Думала, що він розлютиться, кричатиме на мене.
Але я помилялася. Микола вскочив з дивану, обійняв мене і сказав, що біжить шукати сорочку, аби завтра виглядати більш пристойно і солідно.
Дар мови мені, відверто кажучи, відняло одразу.
“Нічого, нічого. Напевно прикидається щасливим з приводу нової роботи. Завтра ж його напевно виженуть”, – думала я про себе.
Не так все сталося, як гадалося.
Вже за місяць Микола прийшов додому з величезним букетом квітів, новою іграшкою для Іванка і товстеньким конвертом із зарплатнею.
Я почала ловити себе на думці, що давно не відчувала себе такою щасливою.
Прилетіла до тітки на крилах радості, але вона вчасно мене приземлила:
– Ти що? Забула для чого все це робиш? Я вже он активно підшукую йому нову жінку.
– Як? Мені вже якось і не хочеться…. Хоча ні! Ти права! Треба його сплавити, оце й все.
– Чекай! Залишилося ще перевірити, чи покращаться в нього справи на любовному фронті… Ви коли востаннє були разом?
– Ооой, ви про це? Та давно вже. Відколи він розлінився – я відмовилася навіть спати із ним в одному ліжку.
– Невже він навіть не намагався налагодити контакт?
– Та вже! І не раз! Але я завжди йому відмовляла.
– То цього разу сама ініціативу прояви.
Так і зробила. Сама обійняла, сама поцілувала – от і закрутилося все.
Дивилася я на сплячого Миколу і розуміла, що тепер нікому і ніколи його не віддам. Виховала його для себе.
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
