Таке рішення щодо розлучення здивувало всіх. Навіть сусіди при зустрічі намагаються довести, що я помиляюся та це погане рішення. Але хіба я запитувала їх думку?
Ми – звичайне подружжя, яке разом вже 30 років. Не маємо шкідливих звичок, мій чоловік Петро вже пенсіонер, хіба я працюю. Гідно виховали наших дітей, дали освіту. Зараз вони живуть окремо від нас, є п’ятеро онуків. Щовихідних приїжджають у гості до нас. Здається, що це приклад щасливого життя. Але ні.
Чоловік ніколи не допомагав мені. Щоразу приходив після роботи та лежав на дивані й дивився телевізор, поки я на кухні готувала вечерю. Байдуже, що я також втомилася та хочу відпочити. Неможливо ось так щодня з ранку до ночі перейматися хатніми справами. Адже треба одяг у машинку кинути, помити посуд, коли діти ще малі були, то я часто робила з ними домашнє завдання. Якби Петро допомагав мені та ми поділили обов’язки порівно, то я б не скаржилася зараз. Але така рутина просто з’їдала мене. Не було часу на те, щоб переглянути улюблений фільм чи прочитати книгу. Багато жінок мене зрозуміють.
Сподівалася, що з роками стане простіше. Діти подорослішають та зможуть нарешті самостійно приготувати сніданок, поприбирати у кімнаті чи піти до школи. Однак, все це тільки мої мрії. Думаєте, що Петро зараз мені допомагає, коли вийшов на пенсію? Ні. Не дивлячись на те, що я досі працюю, він не може навіть витерти пилюку чи помити посуд. Все роблю я! А він може днями лежати на дивані або ж їздити з друзями на риболовлю. Одна ситуація, яка нещодавно трапилася, нарешті відкрила мені очі на життя.
Того вечора у мене боліла голова й живіт. Можливо, що я просто щось не те з’їла. Навіть на роботу не пішла. Не можу до кухні піти, лежу на ліжку, аж раптом бачу – Петро складає свою вудочку. Виявляється, що у нього чергова зустріч з друзями.
– Будь ласка, не йди. Я погано себе почуваю. Побудь зі мною.
– Ти краще поспи, має полегшати. А як ні – викликай швидку. – та грюкнув дверима.
Ось так Петро залишив мене одну. Приїхав аж вночі та почав дорікати, що я погана жінка, бо не приготувала йому вечерю! Навіть не запитав, як здоров’я та не подав мені пігулки. Таких образливих слів я не очкувала від нього почути. Вирішила, що більше не буду це слухати:
– Знаєш, а навіщо мені взагалі такий чоловік, як ти?
Нещодавно написала заяву на розлучення. Нарешті зможу спокійно відпочити, а він нехай собі далі на дивані лежить. Але не у цій квартирі.
Діти чомусь стали на бік батька, мовляв, я не можу його ось так кинути. Стільки років разом прожили!
Але я не домогосподарка. Нехай собі шукає іншу жінку, яка буде всі забаганки виконувати, бо я вже втомилася.
А ви підтримуєте таке рішення жінки? Чому? Можливо, чоловікові варто дати другий шанс?
