Виросла я у родині, яка складалася лише з моєї матері, старшої сестри Світлани та мене. Вийшло так, що мати вийшла заміж за батька лише тоді, коли завагітніла. Раніше він не хотів брати її за дружину. Та довго їх шлюб не тривав. На світ з’явилася Світлана, через декілька років я і одразу після мого народження батько пішов із сім’ї та більше не повертався.
Мати завжди любила старшу сестру більше від мене. Вона наголошувала на тому, що вся краса дісталася Світлані, а я – бідне дитя, якому буде важко у цьому світі. Вони завжди наголошували на тому, що я негарна та не така як усі. Через такі коментарі, у мене виникла купа комплексів. Ну дійсно, а як буде відчувати себе дівчинка в окулярах та брекетах?
Згодом, Світлана познайомилася з Миколою. Він був сином дуже заможних людей і у свої 21 вже мав власну квартиру та автівку. Через пів року, Світлана розповіла нам, що виходить заміж. Робили все дуже швидко, тому що її живіт ріс щогодини. А мама була навіть рада цьому:
– Ох, доню, зараз такі чоловіки пішли, що їх тільки у такі тенета ловити й треба. По-іншому заміж не візьмуть. Я ж вашого татка так само на собі одружила.
Тільки от до чого цей шлюб призвів? Говорити про те, що шлюб Світлани закінчиться тим самим я не наважилася, так й вони б навіть слухати мене не стали. Згодом, сестра переїхала до чоловіка та народила сина.
Починаючи з 9 класу я пішла працювати та збирати гроші на навчання. Я знала, що мати на це не витратить ні копійки, тому що вважає, що я повинна сидіти вдома та виконувати всі її вказівки.
Ось настав день випускного. Плаття мені ніхто не купував, тому що Світлана сказала:
– Мамо, її навіть гарна сукня не врятує, то для чого гроші витрачати? Краще віддай їх мені. Ми з Миколою хочемо на відпочинок полетіти. Малого ми тобі залишимо на цей час.
Мама так і зробила. Того літа я поїхала у столицю вступати до ВНЗ. Мені все вдалося і я почала вчитися. Паралельно підробляла та самостійно себе забезпечувала. Після закінчення університету я влаштувалася на хорошу роботу, зробила операцію та відновила зір. Брекети зняла ще на першому курсі. Люди часто робили мені компліменти, а я в це не вірила. Лише поступово я почала відриватися та ставати впевненішою.
Я винаймала квартиру, а решту грошей відкладала на купівлю власної. З сестрою я не спілкувалася, а ось мама коли дізналася про мою посаду почала дзвонити частіше. Світлана розійшлася з першим чоловіком, віддала сина мамі та вдруге вийшла заміж. Правда і з ним життя не склалося.
– Доню, важко нам. Микола геть за сина аліменти не платить, а свати навіть знати його не хочуть. Роботу Світланка знайти не може. Виживаємо на мою пенсію.
Мама натякала мені на те, аби я їм допомагала. Часом, я навіть так і робила. Надсилала їм невеликі суми. А через рік, мама зателефонувала і сказала мені:
– Так, ти давай там кидай свою роботу. Я тут з двома онуками сиджу сама, тому що Світлана з новим чоловіком на заробітки поїхала. Грошей нема і сил в мене уже нема. Приїжджай і будеш виховувати племінників.
Я вислухала матір й просто поклала слухавку. Мені не було їх шкода, тому що у свій час, мене не шкодував ніхто. Я жила без підтримки і вижила.
Мені шкода, що я витратила на цих людей купу свого часу. Через рік я переїхала у свою новеньку квартиру. Купила я її у кредит, але знала, що викручусь та виплачу абсолютно все.
Зі своєю сім’єю я не спілкуюсь та навіть не хочу цього.
Ви засуджуєте мене чи підтримуєте?
