Я вже досить давно переглянула всі свої життєві погляди. Зокрема, це стосується того, чи потрібен мені чоловік поруч, щоб я відчувала себе повноцінною жінкою.
Всі мої подруги проти самотності, але я можу з впевненістю повідомити вам – жінці може бути комфортно одній.
Спочатку я керувалася нав’язаними стереотипами суспільства – потрібно обов’язково вийти заміж, народити дітей і аж тоді відчути себе справжньою жінкою.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Так, я вийшла заміж, народила донечку, але потім сценарій розвивався не так, як я собі уявляла.
Навіть жити з людиною, яку дуже сильно любиш в одній квартирі досить важко. Часто виникають непорозуміння, відбувається зіткнення інтересів, постійно шукаєш компроміси, які б підійшли вам обом.
Я ніколи не зустрічала людей, які мені б сказали, що вони ніколи не сваряться. Такого не буває, я точно в це не повірю.
Моє сімейне життя не задалося. Річ в тім, що чоловік почав випивати. Я категорично не сприймаю алкогольні напої, тому поставила йому умову: або він перестає пити взагалі, або нехай збирає речі та йде. Він вибрав другий варіант. Коли він залишив квартиру, я відчула деяке полегшення. Але зараз зрозуміла, чому мені стало настільки добре.
Наша дочка вже виросла, а через декілька років вийшла заміж та переїхала жити до чоловіка. Я ніколи їй нічого не раджу, нехай сама вирішує. Але коли я залишилася одна в квартирі, то зрозуміла, як добре бути одною.
Тепер мені не потрібно підлаштовувати свій графік під когось, ні з ким не потрібно радитися. Я роблю те, що подобається лише мені.
Я можу собі спокійно поснідати тортиком, а на вечерю зварити макарони. Мені ні з ким не потрібно узгоджувати те, що готувати. Часто бачуся зі своїми подругами, ні перед ким не звітуюся, приходжу додому пізно. Коли затримаюся на роботі, то мені ніхто не буде телефонувати по декілька разів. Хіба це не прекрасно?
У мене досить велике коло спілкування. Я спокійно влаштовую вечірки, і знову ж таки, нікого про це попередньо не потрібно попереджати.
Звичайно, мої подруги говорять, що жити без чоловіка ненормально, але мені байдуже. У мене є свої погляди та принципи на дану тему.
В мене деколи складається враження, що вони просто всі мені заздрять. Тільки зателефонують їм чоловіки і вони одразу взуваються та біжать додому. Подруги часто скаржилися мені, що вони хочуть мати більше часу для себе, але це їм лише сниться.
Жінки ніяк не можуть зрозуміти, що не потрібно своє життя підганяти під шаблони – вийти заміж, народити дітей, а потім своє життя присвячувати виключно їм.
Я вважаю так: якщо готова до материнства – народжуй. Але живи сама, виховуй дитину так, як тобі хочеться. Не завжди повинен бути чоловік поруч. Жінки, цінуйте свою свободу.
А що ви думаєте з цього приводу? Чи зустрічалися вам жінки, яким комфортно бути самотніми?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
