Ввечері до Олени Василівни подзвонила невістка Іра з запрошенням:
– Дорога, мамо! Ми з Романом запрошуємо вас на наш маленький ювілей. Не віриться, що вже п’ять років минуло. І якби не ви, то і цього не було б! В неділю на другу годину. Чекаємо на вас!
– Ой! дякую, мої хороші! Тоді нічого не купуйте до чаю, я спечу для вас торт! До зустрічі!
Після розмови Олена Василівна присіла за стіл. Спогади самі нахлинули на неї.
Одного ранку вона як звично готувала сніданок. Її син Роман навчався в університеті та все поспішав на заняття. Вибіг з квартири не снідавши попри прохання матері.
Через пів години у двері подзвонили:
– Напевно щось забув, – подумала мати про сина. Та глянувши у вічко, побачила молоду струнку дівчину. – Добрий день! А Романа вже немає! – відчиняючи двері, промовила Олена Василівна.
– Добрий день! А я не до нього! Мене звати Іра. І я до вас. Можна пройти? – ввічливо попросила та.
– Проходьте! – здивована мати провела гостю у вітальню. – Чим я могла вам знадобитись?
– Я хотіла вам дещо розповісти. Впевнена, що ви нічого не знаєте. Річ у тому, що я понад рік зустрічалась із Романом. Серйозних планів у нього не було, але я сильно хотіла дитину і завагітніла незадовго, як він вирішив розійтися.
– І чому він мені нічого не розповідав? Ви хочете від нього аліменти? Чи хочете, щоб він одружився з вами?
– Зовсім ні! Мені цього всього не потрібно! Я живу з бабусею у трикімнатній квартирі. Вона працювала дитячим лікарем, тож у неї хороша пенсія. І я маю підробіток. Я росла без батьків. А Роман став для мене дуже важливою людиною. І мені сильно хотілося нашого продовження – дитину. Те, що ми не разом я якось переживу. Я щаслива від того, що стану мамою.
– Тоді я не розумію чому ви тут.
– Я тут через свою дитину. Точніше через її здоров’я. Я думала спитати у Романа, але не впевнена, що він все знає. Мене хвилюють ваші родові хвороби. Щоб коли дитина захворіє ми знали на що звертати увагу.
– О, ви так відповідально до цього поставились. Дайте мені хвилинку. А зробімо наступним чином. Я запишу ваші дані, подумаю, пригадаю, хто у нас чим хворів і повідомлю вам. Щоб і ви не затримувались через мене.
– Гаразд! Буду дуже вдячною!
Олена Василівна провела гостю і сіла, щоб обдумати усе, що щойно відбулось. Звісно після повернення Романа вона його про все розпитала!
– Ти отак їй повірила? Ще потрібно довести, що то моя дитина! – бурчав син. – Та і взагалі, я тут нідочого! І не втягуйте мене у це. Я зустрічаюся з новою дівчиною і не збираюся застрягати у минулому!
– Ти собі як хочеш, а я рідна бабуся тієї дитини. І хочеться тобі чи ні я братиму участь у її вихованні! Тим більше вона нічого від тебе не вимагала, зайшла спитати про хвороби і все. Дуже гарна і відповідальна дівчина!
Так і сталося. Коли дитинка з’явилася на світ Олена Василівна наважилась провідати її. Купила підгузники, фрукти та поїхала за адресою, яку дала Ірина.
– Проходьте, будь ласка, тільки тихіше. Моя бабуся нездужає. Ледве вмовила її подрімати. Ох, ви стільки всього привезли! Не треба було!
– Ну що ти, це ж мій онучок. Бери!
Вони пройшли у дитячу. Олена Василівна одразу побачила, що ніякого ДНК тесту не потрібно, щоб підтвердити, що це її внук. Він нагадав їй Романа у дитинстві. Так само спав із розкладеними ручками та і личко було як дві краплі води.
Так минав час. Олена Василівна інколи навідувалась до свого внука Артемка. Познайомилась із бабусею Іри – Валентиною Сергіївною й одразу знайшли спільну мову.
Якось жінка знову купила підгузники та фрукти, торт. Але їй спало на думку дещо цікаве. До приходу Романа вона обмотала ногу еластичним бинтом. А коли він повернувся, то попросила, щоб відвіз куплене до Іри.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Я невдало встала! Поїду, будь ласка, щоб Іра вже не виходила з дому. А то її бабуся зараз хворіє, більше нікому. Тай підгузники швидко закінчуються. Попри неохоту Роман таки поїхав.
Наступного разу мама попросила його залишитись на годину із дитиною, бо в Іри з бабусею була невідкладна справа. Роман знову пручався, але таки погодився.
З кожним разом він все довше хотів бути з сином. А одного дня заявив:
– Мамо, а ти б хотіла, щоб я зробив Ірі пропозицію?
– Навіть не знаю, що тобі сказати! Краще не поспішай. Вона ще може знайти відповідального і розумного чоловіка, який її щиро покохає. Ще й дитину допоможе виховувати.
– Що? Я не допущу, щоб мою дитину виховував якийсь мужик! Я цього не дозволю!
– Так ти добре подумай! Дитині скоро рік, а у свідоцтві про народження досі стоїть прочерк. То який ти йому батько?
Роман задумався, а вже через кілька днів вони з Ірою подали заяву до РАЦСу.
– Слава Богу! Добре, що син нарешті все зрозумів і дозрів. – думала Олена Василівна. – Та й Іринка любить його, якщо змогла все пробачити.
Весілля у закоханих було скромним, запросили кілька близьких родичів та кілька друзів і відсвяткували у затишному ресторанчику. Того ж для, Ірина підійшла до свекрухи й спитала:
– А можна я тепер називатиму вас мамою?
Олена Василівна мало не заплакала від такої щирості.
– Звісно можна! Я завжди мріяла про таку дочку, як ти. І от тепер маю її, – вони обійнялися.
От і настав день святкування річниці шлюбу Іри та Романа. Поки молоді накривали на стіл Олена Василівна пішла з внуком погратися на дитячому майданчику. Вона обожнювала проводити час з ним. Завжди відповідала на сотні дитячих питань. А вечорами вона через телефон читала йому казочки. І як же вона раніше жила без цього маленького чуда…
За столом були найближчі люди. У тостах лунали теплі бажання молодим. Коли свято підійшло до завершення Іра відвела маму на кухню і промовила:
– В мене є один секрет. Я знову вагітна! Як би було гарно, якщо це дівчинка! Але ви поки нікому не розказуйте, я хочу організувати сюрприз! – в Іри очі аж блищали від радості.
– Доню, я тобі допоможу з цим! Радість то яка!
Пізніше Роман разом з синочком проводили маму на автобусну зупинку.
– Я пишаюсь тобою, син! – промовила Олена Василівна. – Ти став головою сім’ї, виправив усі свої помилки. Глянь, яке чудове у тебе життя!
У молодих були шанси стати щасливими чи це лише заслуга Олени Василівни? Чи правильно вона вчинила?
Фото з відкритих джерел
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
