Я з Андрієм прожила в шлюбі зовсім недовго. Після весілля ми не стали жити окремо, як він обіцяв, а оселилися в квартирі його матері. Там же жила і його сестра Ніна.
Ще з першого знайомства я зрозуміла, що не сподобалася ні свекрусі, ні зовиці. Але тоді думала: потерплю трохи, а потім ми з чоловіком знімемо житло і все налагодиться. Як же я помилялася.
Перші пів року мого заміжжя були справжнім пеклом. Ніна робила мені дрібні пакості майже щодня, а свекруха вдавала, що нічого не бачить. А Андрій щоразу ставав на їхній бік.
Одного разу я зварила суп, відвернулася на хвилину, а Ніна висипала в каструлю мало не всю сільничку. Потім за столом свекруха скривилася і сказала:
– Алло, ти що, взагалі готувати не вмієш?
А Ніна сиділа й усміхалася:
– Може, закохалася, от і пересолила.
Іншого разу я взулася перед роботою і мало не закричала – в туфлях були канцелярські кнопки. Я висипала їх просто в коридорі й крикнула:
– Це вже ненормально!
Свекруха вийшла з кімнати і холодно сказала:
– Не вигадуй. Може, сама поклала, щоб на Ніну звалити.
А якось я помила голову і мало не зомліла: волосся стало темним плямами. Хтось налив у мій шампунь чорну фарбу. Я пів дня просиділа в перукарні, а ввечері сказала чоловікові:
– Це зробила твоя сестра.
Він навіть не моргнув:
– Ти вже на всіх кидаєшся. Попий щось від нервів.
За два дні до всього цього я ще раз просила його:
– Андрію, давай знімемо квартиру. Я більше так не можу.
Він зітхнув і відповів:
– Мама каже, що ти все перебільшуєш. А Ніна просто жартує.
Я тоді не витримала:
– Кнопки в черевиках – це жарти? Фарба в шампуні – теж жарти?
А він тільки кинув:
– Приїду з відрядження, тоді поговоримо.
Але поговорити ми не встигли. Того дня я повернулася з роботи раніше, бо в офісному центрі зникло світло і всіх відпустили додому. Я була певна, що вдома нікого ще нема, але з кухні почула голоси.
Я зупинилася в коридорі і почула Ніну:
– Поки Андрій у відрядженні, треба зробити так, щоб вона сама пішла. А потім скажемо, що вона втекла до коханця.
Свекруха відповіла:
– Минулого разу він у це не повірив.
Ніна засміялася:
– То фото зробимо. Зараз таке намалювати можна, що рідна мати не відрізнить.
У мене всередині все похололо. Я мовчки зайшла в кімнату, дістала з антресолі валізу і почала складати речі. Руки трусилися, але в голові було тільки одне: звідси треба тікати.
За хвилину в дверях стала свекруха.
– Ти зібралася нас покинути? – спитала вона так, ніби чекала цього.
Я навіть не повернулася:
– Так. Навіщо чекати, поки ваша донечка ще щось вигадає?
Вона зайшла ближче і сказала:
– Я постою, подивлюся, щоб ти зайвого не прихопила.
Коли я вже взяла валізу, в коридор визирнула Ніна. На її обличчі була така гидка посмішка, що мене аж пересмикнуло. Я пішла до дверей, але свекруха раптом схопила мене за руку і зняла обручку.
– Це Андрій купував, – сказала вона. – Залиш тут.
Я тоді мало не розплакалася від приниження. Просто одягла куртку і вийшла. З тієї квартири, яка так і не стала мені домом.
На вулиці був мороз, я сиділа на зупинці з валізою і не знала, куди подітися. Подзвонила Андрію раз, другий, третій – він не брав слухавку. Потім відкрила гаманець, хотіла дістати картку, а її не було.
Я відразу зрозуміла, чиї це руки. Подзвонила подрузі Каті.
– Катю, я на вулиці. Мені нема куди йти.
Вона навіть не питала зайвого:
– Сиди на місці. Я викликаю тобі таксі.
У Каті я трохи відігрілася і одразу заблокувала картку. А через кілька днів Андрій сам з’явився і покликав у кафе. Сидів похмурий, навіть не привітався нормально.
Він простягнув мені телефон:
– А це що?
На фото була кухня в квартирі його матері: побитий посуд, макарони на підлозі, обірвана фіранка, перевернутий стілець.
Я подивилася і сказала:
– Коли я йшла, там усе було ціле. Це твоя мама з Ніною влаштували цирк для тебе.
А він холодно відповів:
– Ти ще й брешеш.
Тоді я вже остаточно все зрозуміла.
– Давай розлучимося, – сказала я. – Я більше не повернуся в той дурдом.
А він раптом видав:
– Я даю тобі тиждень. Вибачишся перед мамою – повернешся.
Я аж засміялася від злості:
– Ти серйозно? Після всього, що вони робили? Та я краще на хлібі й воді житиму.
Ми розлучилися. Я зняла собі кімнату в комуналці, і, чесно сказати, там мені було спокійніше, ніж у шлюбі. Ніхто не сипав сіль у суп, не ліз у мої речі і не влаштовував підлість за спиною.
Потім сталося те, чого я взагалі не чекала. Я дізналася, що отримала спадщину від дядька з боку батька, якого ніколи не знала. Там була трикімнатна квартира, гроші на рахунках і машина. Я все оформила, продала, купила собі житло і вперше відчула, що в мене є свій кут.
Я нікому особливо не розповідала, але якось ця новина дійшла до колишньої родини. І от одного вечора після роботи біля офісу мене вже чекав Андрій.
– Алло, привіт. Може, зайдемо на каву? Поговоримо, як раніше, – сказав він.
Я глянула на нього і відповіла:
– Не хочу.
Він зробив крок за мною:
– Я за тобою сумую.
Я тоді не стрималась:
– А я за тобою – ні. Особливо з того дня, коли твоя мати зняла з мого пальця обручку.
Я розвернулася і пішла. І навіть не озирнулася.
От скажіть мені, люди добрі: як після такого ще можна вірити, що чоловік “просто не помічав”, що творили його мати й сестра? І чи пробачили б ви таке?
