Я відчинила двері своєї квартири і стала на порозі з валізою. З коридору тягнуло смаженим салом, дешевою горілкою і старим тютюном. На білій стіні біля вішалки – жирні плями, поруч дзеркало обляпане і в розводах.
На підлозі — чужі капці, пакет з цибулею і порожні пляшки під батареєю.
З кухні вийшла огрядна жінка в халаті, подивилась на мене і каже:
— О, нарешті приїхали. Гоша, неси пляшку.
Я навіть сумку не встигла поставити. Стою і дивлюсь на свою нову шафу, а на ній подряпини. На комоді — чужі ліки, якісь блістери, краплі, серветки. На ручці дверей висіла чоловіча куртка, брудна, з запахом поту.
Тут вибігла моя Злата:
— Мамо, ти вже тут. А я тут дещо для тебе приготувала.
Обійняла мене і одразу шепоче:
— Тільки не починай, прошу.
Я 10 років в Італії гарувала на ту трикімнатну квартиру. Все робила для доньки – хороший район, новесенький ЖК та модний ремонт. Вона в Києві вчилась, там і з Олегом зійшлася.
Подзвонила мені колись щаслива:
— Мамо, ми після університету поїдемо додому разом.
Я ще перепитала:
— До кого додому?
— До нас, мамо.
Я пустила їх жити. Думала, молоді, хай стають на ноги. Олег мені спочатку здався нормальним. Роботу знайшов. Потім почалась війна, його забрали на фронт бойовим медиком.
І Злата подзвонила:
— Мамо, треба його батьків прихистити. Хоч на місяць.
Я сказала:
— На місяць, не довше.
Той місяць давно минув. А гроші з мене тягнули постійно. То на продукти, то на ліки, то “в них нічого нема”. Я висилала євро. А потім дивлюсь по переказах — суми ростуть, а вони все сидять у моїй квартирі. Хоча знала, що переселенцям і надають прихисток, виплачують кошти та ще й можуть дати безкоштовно одяг і продукти.
…Я зайшла на кухню. На столі стояла відкрита банка огірків, недоїдена ковбаса, крихти, жирна каструля в мийці. Мій сервіз, який я берегла, вже був з відбитим краєм. Сват уже сидів, наливав собі в гранчак.
— Ну що, — каже, — багато в Італії заробили?
І одразу хильнув.
Сваха сіла навпроти і питає:
— На весілля вистачить?
Я кажу:
— Як складемось, то вистачить.
Вона аж очі витріщила:
— Як це складемось? У нас грошей нема. А ви на заробітках, гроші гарні заробляєте.
Я поклала на стіл квитки, чек з дороги і кажу:
— А як ви сина женити зібрались без копійки?
Вона мені:
— То ви ж мати нареченої.
Я кажу:
— А ви хто? Гості?
Злата під столом штовхає мене ногою:
— Мамо, тихіше.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
А я вже бачу: холодильник забитий, а донька в мене гроші просила “на хліб”. У коридорі стоять три їхні сумки, коробка з консервацією і ще якийсь мішок картоплі. Вони не на місяць приїхали – вирішили тут осісти раз і назавжди.
Я сказала прямо:
— Після розпису так не буде. Або шукаєте житло, або їдете зі мною в Італію на роботу. Там заробите собі і дітям допоможете.
Сват як гримне кулаком по столу:
— Нікуди я не поїду!
Я теж не змовчала:
— Але й тут ви не залишитеся.
Тут сваха як підскочить:
— Ось ваше лице. До переселенців у вас таке ставлення. Правду про вас кажуть.
— Не треба мені тут вистав. Я вас пустила на місяць. Ви живете скільки? І ще мені рахунок виставляєте.
Злата розплакалась:
— Мамо, ну це ж батьки Олега. Куди я їх діну?
— А мені куди йти? На вокзал жебрати? Це моя квартира. Я в ній ще сама не жила.
Увечері я пішла в кімнату, відкрила шафу, а там мої рушники перемішані з їхніми речами. На верхній полиці — якийсь чужий паспорт у файлі, довідки, папери. І зверху квитанція за комуналку. Борг уже висів такий, що в мене руки затрусились. Я ж висилала гроші щомісяця.
Я винесла ту квитанцію на кухню.
— Це що таке?
Злата зблідла. Сваха каже:
— Ну, не встигли заплатити.
Я питаю:
— А гроші, які я скидала?
Сват буркнув:
— На життя пішли. Тим паче, донька казала, що цю квартиру ви залишаєте нам, а на окрему для себе потім заробите.
Я подивилась на доньку.
— Це правда?
Вона мовчить. Сваха відразу:
— А що такого? Ви ж в Італії. Молодим треба жити. А собі на житло ще встигнете заробити, там попит на українок!
Я встала, пішла в коридор, взяла свої ключі з тумбочки і сказала:
— Завтра зранку їдемо в ЦНАП. Я міняю замки і роблю довіреність тільки на доньку. Без вас.
Сват щось почав кричати, але я вже не слухала.
Вранці я склала їхні сумки до дверей. Пакет з цибулею теж поставила поруч.
І сказала:
— До вечора, щоб вас тут не було. Або шукаєте оренду, або вокзал. Мою квартиру ви доїли. Досить.
Рецепт швидкого приготування вінегрету: кращий, ніж класичний
Про що свідчить біла піна в банці з медом?
Сироїжки та печериці – маринуйте самостійно. Надзвичайно смачний рецепт
Ось кинути дитину на бабусю і відправитися гуляти з подружкою – це вже нахабство, – міркує пенсіонерка. Тобі майже тридцять, дитину хотіла, так які тепер подружки?
Гороскоп особливостей характеру: до якого пороку схильний кожен Знак Зодіаку
“Коли все трапилося, я кричала, я ридала. Мені не хотілося жити” – зворушлива історія 23-річної медсестри з Лисичанська
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
Якби я розповів своїм друзям, як починався мій бізнес – вони б умить забули про заздрощі
Цієї зими буду мерзнути. Дров нема, газ дорогий, а від синів ніякої помочі! Хіба я був поганим батьком?
Жінка повернулась додому і зрозуміла, що нігде немає дорогих для її серця речей. Вона одразу побігла до сміттєвих баків
Віддала будинок племінниці, щоб та доглядала за мною в старості, а потім сильно про це пожаліла
У палаті 6-річної Галинки знайшли записку зі словами: ” Мамо, все добре. Я в казці”. Страшно уявити, який сенс несли ці слова
Жінки так завзято ділили чоловіка, що не чули попереджень від віщунок. Не звертали уваги на нещастя, яке можуть накликати
Дата, коли ви народилися, може багато чого розповісти про ваш характер та долю. Крім цього, число також вказує на вашу майбутню професію
“Олю, ти така класна!” – із захопленням сказала подруга. “Так, я знаю”, – відповіла впевнено
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
У двері постукали, але на порозі нікого не було. Тоді я не знала, що це був поганий знак від долі
На весіллі свекруха хотіла зі мною серйозно поговорити. Сказала, що віддасть нам з чоловіком двокімнатну квартиру у місті, тільки б ми не їхали у село до моїх батьків
Вирішила дозволити знайомій з чоловіком пожити на орендованій квартирі. Однак, я ледь не посивіла, коли приїхала до них у гості без попередження!
