Мені доводиться писати анонімно, щоб ти не здогадався, що мені не вистачає тебе. Я сумую і боюся, що ти можеш налякатися і втекти ще дальше.
У мене завжди є бажання зізнатися тобі в коханні і написати велике тепле повідомлення, але я цього не роблю. Інколи хочеться сказати, що пробачаю тобі всі образи і з нетерпінням чекаю зустрічі, але зрештою язик не повертається.
Я сумую за твоїми обіймами. Сумую за дотиками і ніжними словами, сказаними на вушко. Сумую за тими часами, коли ти не уявляв свого життя без мене.
Так хочеться, щоб це все було злим жартом. Хочеться, щоб ти обманув мене.
Звичайно, що мене б це обурило і навіть розлютило. Я б деякий час не спілкувалася з тобою, але в кінцевому результаті пробачила б. Тоді наші відносини могли налагодитися, але…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Буває, що я вкотре поринаю у спогади. Я вірю, що твої зізнання в коханні були щирими. А я відповідала тобі взаємністю. Однак потім я згадую, що все закінчилося брехнею і на душі стає сумно.
Згодом мені стане легше. Зараз я страждаю, але через деякий час міцно стану на ноги і вдихну повітря на повні груди.
Ти зробив мені боляче, але я знаю, що витримаю це випробування. Прийде час, коли я більше не згадаю колір твоїх очей і не відчуватиму твоїх рук на своєму тілі. Одного разу я повністю забуду про тебе, бо поруч з’явиться той, хто буде цінувати мене.
Він буде вірним і турботливим. Йому можна буде довіритися, адже він не зрадить мене. Так, ти дав мені гіркий досвід, але я не здамся.
Тепер я знаю, що я сильна. Я готова боротися, адже нарешті зуміла прийняти себе і полюбити. Тепер я ціную те, що маю. Особливо це стосується близьких мені людей.
Мені немає за що казати тобі “дякую”. Однак я вдячна собі, що змогла вистояти і навчилася цінувати себе.
А ви б пробачили зраду своїй коханій людині?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
