Минулої суботи ми ходили в гості до наших сусідів. Додому я повернулася засмучена. Василь багато років їздить на заробітки закордон. На зароблені кошти його дружина увесь цей час робила ремонт і доводила їхній дім до ладу. Сама Марія ніде не працює, а лише займається побутом і хатніми справами.
Нарешті вони втілили в реальність дизайнерський проект, який був розроблений спеціалістами та облаштували свою ділянку. Побачене у мене викликало лише захват, але вже вдома я відчула сум й розчарування. Адже наше життя навіть близько не нагадувало сусідську казку.
Ми з чоловіком живемо в старенькому будинку, який дістався в спадок від батьків. У нас двоє дітей. Свого часу я отримала вищу освіту і влаштувалася на посаду вчителя у місцевій школі. Поки я в декреті на роботу ходить лише чоловік. Він непогано заробляє. Я б сказала, що ми живемо в середньому достатку.
Проте про жодні ремонти не було й мови вже протягом 10-ти років. Меблі зіпсовані, сантехніка застаріла і взагалі все далеке від модних тенденцій. А в порівнянні з сусідами…
Взагалі я народилася в місті і лише після весілля переїхала до чоловіка в село. Можливо, саме тому у мене такі високі мрії та багато амбіцій. Натомість мій обранець не хоче виходити із зони комфорту. Його цілком влаштовує звичайне й помірне життя. Я і не вимагаю від нього чогось надзвичайного, але завжди потрібно прагнути до чогось кращого. Проте чоловік навіть ремонт не хоче робити.
Після візиту до сусідів я запропонувала чоловікові поїхати разом з Василем на заробітки. Та він категорично проти такої затії, мовляв, він не бачить в цьому потреби і взагалі йому важливо бути поруч з дітьми.
Та мені не дає спокою розкішний будинок сусідів. Не розумію, чому мій чоловік такий пасивний? Хіба йому не хочеться кращого життя? Він лише переконує мене в тому, що я маю бути вдячною навіть за те, що в мене є. Адже ми здорові, ситі й з дахом над головою. У когось і цього немає. З одного боку, я згідна з його словами, а з іншого, мені б хотілося рухатися вперед…
А на чиєму ви боці в цій ситуації?
