Коли я завагітніла у 16 років, то була впевнена в тому, що готова до народження дітей. Проте я не знала, що сильно помиляюся. Тепер я шкодую, що не послухала свою маму. Адже своїм рішенням я поставила хрест на своєму майбутньому.
Ми з мамою завжди добре ладнали і були практично подругами. Вона допомагала мені з домашніми завданнями, берегла мої секрети, давала поради. У доволі юному віці мені розповіли про інтимну близькість з чоловіками та контрацепцію. І ще тоді мама застерегла мене, що рання вагітність – зло.
З батьком у мене не були інші стосунки. Адже він завжди мріяв про сина, тому з дитинства намагався залучити мене до спорту. Я почала займатися художньою гімнастикою. Кожна нагорода приносила радість моєму татові і він пишався моїми досягненнями.
Щодо стосунків батька й мами, то вони ніколи не були для мене гідним прикладом. Адже романтики між ними не було. Якщо мою маму це влаштовувало, то я чітко розуміла, що хотіла б іншого ставлення з боку чоловіка.
У 15 років я познайомилася з Андрієм. Він був хлопцем моєї мрії: красивими та турботливим. На той момент йому було 26 років. Між нами зав’язалися стосунки. Я отримувала квіти й подарунки. Після школи Андрій часто забирав мене на машині, що викликало заздрість в усіх однокласниць.
На його день народження я залишилася в нього на ніч. Спочатку ми оберігалися, але потім Андрій переконав мене піти до гінеколога за протизаплідними таблетками. Він сказав, що таким чином буде отримувати більше задоволення.
Мама завжди попереджала мене, що стосунки неможливі без труднощів. От вони й настали. Через таблетки я набрала зайву вагу. Ті 5 кілограмів мені не заважали, а от моєму хлопцю це дуже не подобалося. На фоні цього у нас виникали суперечки й скандали.
Проте я була готова на все заради Андрія, тому вирішила худнути. Дієта дала свої результати. Але не всі вони були позитивні. Через ослаблений організм я програла спортивні змагання, що дуже розлютило батька.
– Тату, хіба твоя любов до мене залежить від здобутих нагород? – кричала я у відповідь.
Тато лише мовчки розвернувся і пішов геть.
Буквально через декілька днів я дізналася про те, що завагітніла. Через погане самопочуття і різкі зміни настрою я звернулася до лікаря, який відправив мене на УЗД.
Коли про це дізнався Андрій, то він висловив сумніви в тому, що це його дитина. А навіть якщо так, то він все одно не готовий до ролі батька. Хлопець покинув мене, що розбило мені серце.
Матір також була шокована, але про аборт не було й мови. Наступні дев’ять місяців для мене були не легкими. Вагітність протікала важко. Ще більшим випробуванням для мене стали пологи. Та зрештою я народила хлопчиків-близнюків. Спочатку я навіть не хотіла їх бачити, але потім прикипіла до малюків всією душею.
Тим часом вдома відбулися зміни. Тато пішов від нас. Він сказав, що я його розчарувала і він не готовий мешкати зі мною під одним дахом.
Зараз ми з мамою вдвох займаємося вихованням немовлят. Вона мені дуже допомагає і працює на двох роботах, щоб мати змогу купити нам все необхідне. Мені також не легко. Адже паралельно я намагаюся закінчити навчання в школі і отримати атестат.
Через весь тягар я часто впадаю в депресію, але мама заспокоює мене, мовляв, все налагодиться.
Та я розумію, що зіпсувала собі життя. Тепер у мене не може бути нормального майбутнього.
Прикро, що я це зрозуміла занадто пізно!
Чи має дівчина рацію?
