Старенька Оля Петрівна жила в селі. Того дня вона якраз поверталася з єдиного магазину. Маленькими кроками вона ступала по засніженій стежині. В руках були важкі сумки з продуктами, які вона купувала раз в тиждень.
– Бабцю! Зачекайте! – почулося позаду неї дитячим голосом.
Жінка обернулася і побачила дівчинку років восьми.
– Давайте я допоможу вам донести сумки!
– Е, ні! Ти ще маленька! Он які ручки худенькі. Тобі буде важко!
– Я сильна! Ну, будь ласка! – просила дівчинка і вже тягнулася до ручок.
– Добре! А як тебе звати?
– Марічка! А я вас знаю!
– Так? А звідки?
– Та вас все село знає! Я чула, що ви вмієте чаклувати! Тому, коли вас побачила, то не могла пропустити таку можливість. Я хочу вам допомогти у всьому, що потрібно. Але в мене є одне прохання. Зможете його почарувати?
– Дитинко. Я не вмію робити чудеса. Я вмію лікувати старовинними техніками. І роблю настоянки з цілющих трав. А що за прохання в тебе?
– Я хочу, щоб життя моєї тітки змінилось. Мої батьки загинули, тепер я живу з нею. Але її чоловік зовсім мене не любить. Вони кожного дня п’ють горілку. Вдома немає чого їсти. Я не хочу, щоб так було завжди!
Баба Оля ахнула. Їй стало жаль дівчинку, адже вона одразу побачила, що то добра дитина.
– Мій сусід Василь – дільничний. Я передам йому твоє прохання, це повинно спрацювати. А якщо ти голодна, то я запрошую тебе на обід. Заодно він скаже, що ти в мене, щоб тітка не хвилювалась. Можеш і пожити тут.
– Дякую вам! – раділа дівчинка.
Баба Оля жила одна. Чоловік помер 11 років тому. Спільних дітей у них не було. Лише син від першого шлюбу чоловіка – Артем. Хлопчина втратив матір, а батькові так і не зміг простити, що той одружився вдруге і втік з дому.
Різні чутки ходили про Артема. Начебто він став хуліганом і грабіжником. Що з року в рік тільки те і робить, що тюрми міняє. Ніякої звістки від нього не було.
Та і жила старенька лікуючи людей. Бувало приїжджали до неї з цілої країни. Хтось гроші давав, хтось харчі. Вона ніколи цього не вимагала. А потім заздрісні люди прозвали її відьмою і людей стало менше.
Тітка Марічки лиш посміхнулась, коли почула, що дівчинка житиме зі старою. А їй то що, тільки тягар впав з плечей.
– А ви тільки вмієте людей лікувати? – спитала стривожена Марічка.
– А що сталось?
– Я біля поляни бачила побитого собаку. Його хтось прив’язав і мучив! Поможемо йому?
– Звичайно! Тільки я перепочину з дороги, залишу сумки й підемо! Покажеш де!
Собака лежав геть безсилий. Він глянув на них безнадійним поглядом і відвернув голову. Бабця налила в миску молока, поставила перед мордою і чекала поки почне пити. Його передня лапа і язик сильно напухли. Поки пес намагався пити вони разом відв’язали його від дерева.
– Друже, ми не зможемо тебе нести. Мусиш якось сам! – сказала Оля до пса.
А він ніби зрозумів і одразу підвівся, шкандибав на трьох лапах Так поволі вони повернулись додому. Баба постелила йому у своєму маленькому хліву. Помастила усі рани й дала якісь ліки. Пес йшов на поправку, поправився, шерсть виблискувала на сонці. Їхній новий друг Рекс більше нікуди не йшов, а став їм надійною охороною.
Так минуло 6 років.
Одного вечора сталося страшне. Марічка якраз відносила Рексу їжу. Але зайти у дім їй вже не дали. Незнайомий чоловік пробрався на подвір’я і став погрожувати.
– Де та стара відьма? – кричав він.
За мить з’явилися ще двоє. Вони забігли в будинок і стали шукати в кожній кімнаті бабу Олю.
– Знайшов! – один з них схопив жінку за руку і силою вивів надвір.
– Чого вам треба? Хто ви такі? – нервувала жінка.
– Кажи де гроші сховала! – почав один.
– Як хто? Невже ти свого пасинка Артема? – усміхнувся другий.
– Не вірю! Він мав чорне волосся, не те, що в тебе!
– А стара ще не втратила здоровий глузд! Правду каже! Помер Артем, зігнив в тюрмі минулого року. Ми разом з ним планували втечу. Він розказав, що тут можна залягти на дно, або забрати твої багатства! Каже де гроші!
– Добре! Добре!
– Дівку ми візьмемо з собою! Буде для нас гарантією, але повернути не обіцяємо! – лиходії зареготали й глянули в бік, куди відкинули Марічку.
Та там нікого не було. Втекла.
– От молодець! – зраділа баба Оля.
– Гроші давай!
– Вони не вдома. Я тримаю усе в хліву. Під землею.
– Ах ти, стара змія! Показуй! – всі вони направились туди.
– Зліва там є лопата. Справа я ховаю інші цінні речі.
Як тільки грабіжники зайшли всередину баба Оля закрила за ними двері.
– Рекс! Взяти їх!
Крики почалися моментально і тривали аж до приходу дільничого та Марічки.
– Я викликав поліцію, ви ціла? – спитав він.
Тільки тоді Марічка розплакалась, адже зрозуміла, що відбувається. Вони відчинили двері й побачили на собаці кров. Двоє чоловіків були поранені. А третій все ще боровся з Рексом. За мить чоловік впав. З боку собаки лилась кров. Його поранили.
– О Боже! Рекс!
– Мій друг ветеринар, я вже дзвоню йому! Не хвилюйтеся, він врятує пса! – заспокоїв чоловік.
Бабця обняла дівчину, обоє важко видихнули. То був якийсь страшний сон.
Минув тиждень. Рекс йшов на поправку. Вони доглядали його, як тоді, балували смачненьким. А він дивився своїми великими й відданими очима, ніби натякаючи, що навіть у такому стані він зможе їх захистити.
Як вам історія?
